Наступна вилучена стаття, яка слідувала в цьому томі одразу після тексту «Потрібно любити Росію», використовує таку само риторику суворої заповіді — «Потрібно поїздити Росією» (Нужно проездиться по России). Гоголь знову вдається до поради, яку можна спрямувати до нього самого і яка насправді виходила від його російських друзів, котрі рекомендували її як спосіб осягнення правдивішого образу російського народу. Навіть життєві обставини адресата, схоже, відповідають Гоголевому становищу, оскільки, як і письменник, він упродовж майже десяти років перебував за кордоном. Гоголь попереджає свого адресата, що його чекає багато змін, оскільки десять років у розвитку гігантської Росії відповідають півстоліттю змін у будь-якій іншій країні. Щоб підготуватися до цього нового знайомства з Росією, гоголівський друг повинен очистити свій розум від усіх упереджень і «озброїтися» братньою любов’ю до росіян (ПСС 8, 304). Гоголь рекомендує не звертати уваги на стани, зосередитися на людях із різних верств суспільства і провести докладні бесіди в намаганні виявити абсолютно все про їхнє становище та проблеми. Гоголь вважає, що сам контакт із таким знаменитим гостем, котрий виявляє зацікавленість у їхніх справах, допоможе гармонізувати напружені відносини між класами. Ця ідея неофіційної, громадянської кампанії — дослідити справжнє становище Росії та втрутитись у виявлення її проблем, звісна річ, мала потрапити на очі цензора. Наприкінці Гоголь проголошує: Велико незнанье России посреди России. (ПСС 8, 308) і повторює різку фразу з початку: Монастырь ваш — Россия! (ПСС 8, 301, 308). Гоголь перетворює Росію на монастир у значенні місця для добрих справ і діяльності. У цьому криється ключова ідея «Вибраних місць», яка полягає в наділенні російського націоналізму правом наказувати і шляхетністю християнської етики.
На додачу до цих п’яти статей, що були заборонені повністю, цензура внесла зміни та скорочення до текстів опублікованих. З особливим завзяттям вона переслідувала всі згадки про царя, чиновників і адміністративні порушення. Випадкові згадки про голод, що лютував у Росії, було також вилучено або пом’якшено, так само, як були цензуровані новини про стихійні лиха згодом, у совєтську епоху (ПСС 8, 306, 234: 671n35). У статті про художника Алєксандра Іванова численні згадки про важке фінансове становище російських митців, яке було сформульовано так, що вони ризикують действительно умереть с голоду, було замінено на терпели нужду (ПСС 8, 328: 695n21, 332: 697n7, 337: 698n2). Його рекомендація про те, що люди, обізнані в мистецтві, повинні прийти на зміну чиновникам-невігласам у прийнятті рішень, які впливають на російське мистецтво, також була вилучена (ПСС 8, 335—336: 697n33). Гоголівське визначення різноманітних соціальних хвороб як російської характерної риси часто замінювалось посиланням на загальний дух часів (341: 691n1З, n21; 348: 701n9, n17, n24). Цензор також впорався з образливим визначенням національної специфіки Росії, що немовби запозичена просто з «Мертвих душ», у гоголівському аналізі комедії Фонвізіна: Это те неотразимо-страшные идеалы огрубения, до которых может достигнуть только один человек русской земли, а не другого народа (ПСС 8, 397: 710n24; цензор вилучив ідею про російську унікальність). Образ п’яних юрмищ, що наповнюють вулиці Росії на Великдень, також було вирізано (ПСС 8, 410: 713n21).
Цензорові вдалося згладити чимало гоголівських гострих кутів щодо становища Росії, тоді як практично недоторканими залишилися його пророцтва щодо національної величі та згадування ідеалів офіційної народності. Російський Апокаліпсис і Антиутопія зазнали скорочень, тоді як «Домострой» і Утопія отримали розквіт. Це втілилось у значно стриманішій книзі, ніж передбачав Гоголь, і значно послабленому значенні того, як автор розумів серйозність проблем, що стоять перед Росією. Обгрызенный Никитенкой оглодок, як Гоголь став сприймати свою книгу, був, таким чином, позбавлений найбільш «м’ясистих» елементів гоголівського послання щодо російських реформ. На думку Гоголя, цей досвід із цензурою означав, що новий, позитивний спосіб підходу до Росії, який він щойно розробив (він полягав у патріотичному потягу до змін та інспірації любові до Росії), спричинив для нього ще більші проблеми, ніж його попереднє втілення в ролі бича сатири. Послання, яке влада передала Гоголеві, включно з іншими патріотами-активістами до нього і після, полягало в тому, що Росія потребує не громадянської ініціативи та незалежно мислячих реформаторів, а слухняних підданих, які служать її справі.