Гоголеві знадобилося два місяці для написання спокійної та раціональної відповіді:
Скажу вам одно слово насчет того, какая у меня душа, хохлацкая или русская, потому что это, как я вижу из письма вашего, служило одно время предметом ваших рассуждений и споров с другими. На это вам скажу, что сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому пред малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены Богом, и как нарочно каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой — явный знак, что они должны дополнить одна другую. Для этого самые истории их прошедшего быта даны им непохожие одна на другую, дабы порознь воспитались различные силы их характеров, чтобы потом, слившись воедино, составить собою нечто совершеннейшее в человечестве.
Тут Гоголь звеличує свою двоїсту ідентичність, підкреслюючи досконалу сумісність, багатство та користь для людства, яку несе подібне злиття українськості та російськості. Замість подвоєння нещасть і недоліків його двоїста національна ідентичність подвоює його переваги. Будучи завжди обережним у своєму публічному образі, Гоголь заміщає біль попереднього листа старанно врівноваженою відповіддю для російського салонного товариства, у якому Смірнова відігравала роль одного з агентів письменника.
Ці дві цитати втілюють суперечливе ставлення Гоголя до своєї російсько-української ідентичності, яку він навпереміну ганив і славив. Його проза й інші твори також містять у собі суперечливі та яскраві трактування національної ідентичності та націоналізму. Гоголь переймався цими ідеями впродовж свого творчого життя, перетворивши визначення українськості та російськості на одну зі своїх головних проблем. Аналіз Гоголевого трактування цих питань і є предметом цієї книги.
Хоч аспекти Гоголевого підходу до націоналізму обговорювалися в різноманітних загальних розвідках про творчість Гоголя, це перше комплексне дослідження цієї теми. Глибокі й інноваційні розвідки з націоналізму та імперіалізму, включаючи постколоніальну теорію останніх десятиліть, створили сприятливе інтелектуальне середовище для написання праці.
Ця книжка є своєчасною й у зв’язку з актуальним переосмисленням російської та української ідентичності в постсовєтську епоху. Хоча значення Гоголя для російського націоналізму, незалежно від політичного режиму, вагоме, як і раніше, відроджений інтерес сучасної Росії до націоналістичного дискурсу епохи царату в цей надзвичайно важливий момент спонукає до ревізії творчості Гоголя в цьому світлі. Нещодавні політичні події в Україні — і здобуття державної незалежності, і Помаранчева революція, що супроводжувалася втручанням Росії в українські вибори 2004 року, — пропонують яскраву сучасну сферу діяльності для розвідки, яка досліджує Гоголеве бачення російсько-українського культурного пограниччя як зони надзвичайної напруженості.
Виникла ця книга з особистої потреби розібратися у Гоголевому трактуванні Росії та України, яке під час мого читання та навчання не вкладалось у стандартні погляди на цю тему. Цей проект народився з розвідки про «Тараса Бульбу», в якій я порівняла дві редакції цього тексту, виявивши надзвичайно складні моменти, що крилися в одіозному російському шовінізмі цього твору. Згодом він продовжився уважним прочитанням «Вечорів на хуторі біля Диканьки», яке вкотре виявило антиімперські алюзії та мотиви, які здалися мені досить субверсивними. Викладання «Мертвих душ» для американських студентів підтвердило моє щораз дужче переконання, що Гоголеве трактування націоналізму значно багатше, ніж здається на перший погляд. Зіткнувшись із вельми розумним твердженням студентів, мовляв, закінчення цього роману взагалі позбавлене сенсу в контексті цілої книги, я відчула себе безсилою у відстоюванні цілісного характеру цього тексту. Відповідно до їхнього найщирішого прочитання, гоголівська сатирична галерея патетичних дурнів і негідників, заповнені блощицями російські гостиницы та непривітні перспективи нудних ландшафтів просто не вкладались у піднесену картину російського месіанства. Прочитання традиційних пояснень для цієї какофонії тональностей означало зіткнення з їхнім розрідженим характером. Я почала задумуватись над питанням, якою мірою стандартні трактування гоголівського націоналізму відбивали реалії гоголівського тексту і якою мірою вони задіяли освячений часом ритуал російської культури, що прагнув монументалізації Гоголя в ролі національного пророка.