Публічний ляпас: рецепція «Вибраних місць»
Гоголь був надзвичайно зацікавлений у сприйнятті «Вибраних місць», беручи до уваги величезні надії, які він плекав на вплив цієї книги. Перед публікацією твору він замовив більшість журналів і попросив своїх друзів повідомити йому про всі відгуки, включно з їхніми власними. На жаль, уже з листів його друзів стало очевидно, що автор «Вибраних місць» не зумів стати національним Месією. Лише незначне число рецензентів позитивно оцінили книгу. Плєтньов побачив у ній не менш ніж начало собственно русской литературы[366], яке поширить славу Росії за її межами. Смірнова назвала книгу сокровищем, що затьмарило всі попередні твори Гоголя. Втім, вона також переказала, що московські друзі Гоголя були незадоволені та звинуватили його в католицизме и формализме[367].
Щодо московських друзів вона мала рацію. Шевирєв сказав Гоголеві, що його книга здалася йому більш католицькою, ніж православною, що він виявився занадто зарозумілим, був неправий стосовно Пушкіна та Карамзіна і не повинен був публічно принижувати Поґодіна (Гоголь відверто напав на Поґодіна у текстах «Про те, що таке слово» і «До короткозорого приятеля» (Близорукому приятелю). Сєрґєй Аксаков вважав повчальну манеру Гоголя недоречною, його зарозумілість — обурливою і висловив жаль із приводу численних помилок і хибних думок, що наочно продемонстрували згубність тривалого перебування Гоголя на морально й інтелектуально нездоровій чужині. Син Аксакова, Константін, який написав пристрасну брошуру про «Мертві душі», схарактеризував «Вибрані місця» одним словом: вранье. Константін відчував, що Гоголь брехав одночасно обом — і самому собі, і своїй аудиторії. Особливо він обурювався презрением до російського народу загалом, що знайшло прояв у «Російському поміщику». У цьому новому шкідливому напрямі він звинуватив тривале перебування Гоголя в католицькому Римі[368].
Гоголь прикував свого колишнього друга Поґодіна до ганебного стовпа[369]. Хоч Гоголь жодного разу й не згадав імені Поґодіна, його особу було визнано загалом. Гоголь зайшов настільки далеко, що стверджував в одній статті, немовби Поґодіну для його ж добра потрібна була публичная, данная в виду всех, оплеуха (ПСС 8, 348). Глибоко ображений, Поґодін дав ляпаса Гоголеві у приватному порядку, критикуючи у своїх листах до Гоголя різноманітні ідеї книги й ігноруючи ті, що стосувалися його особисто. Поґодін звинувачував Гоголя в тому, що його християнство — це просто наліт, а не глибока внутрішня релігійна сутність. Наприклад, що Гоголь надзвичайно суб’єктивний у своїй книзі; замість того, щоб підставити другу щоку, Гоголь дає ляпаса. Богородиця, пише Поґодін, не здатна на такі дива, що Гоголь їх сподівається від світської жінки. П’яте Євангеліє не спромоглося б на вплив, що його Гоголь сподівається від перекладу «Одіссеї» Жуковського. Поґодін висміює ідею, що селяни здатні прочитати цю книгу й досягти морального вдосконалення. На його думку. Гоголь не порушив по-справжньому важливих проблем Росії, а його міркування про взаємини поміщика та селянина — вкрай наївні[370]. Поґодін був також роздратований схилянням Гоголя у «Вибраних місцях» перед доктриною офіційної народності. У своєму щоденнику він описує присутність Гоголя у його домі 1848 року саркастичними словами, що перетворюють Гоголя на симулянта на кшталт Попріщіна: Православие и самодержавие у меня в доме: Гоголь служил всенощную, неужели для восшествия на престол?[371]
Окрім критики від своїх друзів, Гоголь отримав публічні ляпаси в періодичних виданнях. «Вибрані місця» зчинили найбільший скандал у бурхливій кар’єрі Гоголя. Однак майже одностайно в рецензіях ледь згадувалися пекучі суспільні питання, які Гоголь порушував у своєму творі. Не лише Гоголь не зумів переконати аудиторію у своїх ідеях; йому також не вдалося — принаймні у пресі — інспірувати дискусії про них. Можливо, цьому на заваді стали цензурні обмеження. Отже, незалежно від збурень, які викликала книга, у російському суспільстві вони не сягнули і друкованої сторінки, а спливли на поверхню майже випадково, оскільки обмін листами Бєлінського з Гоголем відбувався за кордоном і перебував поза службами царської пошти. Оскільки Зальцбруннський лист Бєлінського циркулював Росією неформально в сотнях копій, він, проте, отримав статус публічної заяви.
369
Ibid., vol. 2, 344—346. Між Гоголем і Поґодіним у цей пізній період було чимало ворожнечі. Поґодін постійно переслідував Гоголя з приводу статей до