Можливо, це найбільш тверезий опис впливу гоголівської уїдливої сатири на російські національні почуття. Вязємський заперечує можливість творення позитивної націоналістичної філософії на основі гоголівського мистецтва. У гоголівській безжальній анатомії російського життя Вязємський вбачає замість «світлих сторін» (Шевирєв) абсолютно хворий організм (ни одного здорового места). У пізнішій рецензії Вяземський шкодує з приводу гоголівських крайнощів у його погляді на Росію, зазначаючи: Наш свет не рай, но и не ад[378]. Слід відзначити, що у Вяземського і Шевирєва, котрі зазвичай захищали Гоголя від звинувачень у браку патріотизму, зростає нетерпіння та розчарування гоголівськими непривабливими національними образами.
Як і Шевирєв, Вязємський творить дихотомію пошлости, яка панує у попередніх творах Гоголя про бюрократичне середовище Росії, та протилежної тенденції до ширших людських проблем, що проявились у «Вибраних місцях». Попри схвалення цього нового напряму, Вяземський відраджує Гоголя від написання таких книг. «Мертві душі» посилили в російській літературі певні шкідливі тенденції — на кшталт невдоволення, що характерне для молодих письменників, яке слід подолати. Гоголь висловив свою любов до росіян в останньому листуванні, але Вязємський нагадує авторові, що Росія очікує її прояву в літературній формі.
Головний орган західників — Отечественные записки — забракував «Вибрані місця» і, на відміну від Шевирєва та Вязємського, вважав попередню прозу Гоголя найбільшим проявом сучасної російської літератури. Для того, щоб додати виразності, після короткої тристорінкової рецензії на «Вибрані місця» було подано рецензію на книгу ілюстрацій до «Мертвих душ», таким чином применшуючи значення перших. На думку редакторів, гоголівська стаття «Чотири листи до різних осіб з приводу „Мертвих душ“» (Четыре письма к разным лицам по поводу «Мертвых душ») доводить, що, попри заяву в передмові, Гоголь навряд чи відмовився від своєї прози[379]. Ображений цією книгою, Бєлінський розкритикував її в Современнике. Він вказав на гоголівські протиріччя і висміяв деякі його ідеї, такі, як завдання Гоголя для світських жінок або його великі сподівання на переклад «Одіссеї» Жуковського. Але в цілому рецензія була радше стримана, беручи до ваги вибуховий темперамент Бєлінського і міру образливої невдячності Гоголя (Я аналізувала коментарі Бєлінського на гоголівські листи про «Мертві душі» в четвертому розділі). Бєлінський зізнався другові, що хоч він і написав її, маючи на увазі цензуру, Нікітєнко все одно скоротив її на третину від початкового розміру, вилучивши з його рецензії чимало уривків із книги Гоголя (ССБел 8, 222—239, 87—688). Це ще раз свідчить про вибухові аспекти гоголівської творчості, навіть у її цензурованій формі, і про факт, що рецензія ледве отримала дозвіл на друк (журналістська цензура була більш суворою, що й пояснює проблеми Бєлінського з цитуванням уже опублікованого тексту). Загалом Гоголь завдав важкого удару своїм шанувальникам із західницького табору та примирився зі своїми критиками з табору консервативного. Булґарін зловтішався своєю перемогою[380].
Хоч Гоголь завжди тримав Бєлінського на відстані, він, вочевидь, пожалкував, що образив його. Він написав Бєлінському, що не мав наміру його ображати, прийнявши критику консервативної преси. Однак він також пожалкував, що гнів засліпив критика книги (ПСС 13, 326—328). Бєлінський відповів знаменитим Зальцбруннським листом, одним із найбільш улюблених російських текстів Леніна у XIX столітті (ПСС 8, 743). Лист отримав статус настільки авторитетного звинувачення «Вибраних місць», що редактори ПСС додали його як невід’ємну частину цього твору — це єдиний із листів, адресованих до Гоголя, що з’являється в цьому виданні. Лише нещодавно російські вчені спромоглися вилучити інвективу Бєлінського на «Вибрані місця» й не дивитися на них крізь його призму[381].
379
Рец. на Выбранные места из переписки с друзьями (1847) Н. Гоголя,
381
Иванов-Натов, «Новое прочтение „Выбранных мест из переписки з друзьями“»,