Відповідаючи на запитання, чому він відійшов від прози до писання на кшталт «Вибраних місць», Гоголь малює цілу повесть свого авторства. Він стверджує, цього разу правдиво, що він змолоду відчував палке бажання служити. Відтоді він ніколи не вважав літературу своїм головним заняттям; він написав свої ранні твори без будь-якої турботи про свої соціальні цілі та вплив. Його меланхолійна вдача спонукала його до пошуків веселощів у грі фантазії, що зробило ці ранні твори легкими та гумористичними. Хоч українська тематика є з погляду критиків типовою для ранніх творів Гоголя, він переоцінює її, списуючи все на свою незрілість і намагаючись цим нейтралізувати націоналістичні порівняння з його творами про Росію. Гоголь пише, що коли він, нарешті, збагнув, що література — це його покликання, то почав обмірковувати її ширші соціальні наслідки. Наснажений Пушкіним, він почав планувати серйозну роботу. Тут він уперше оголошує, що отримав сюжети своїх найбільших творів від Пушкіна, чим, здається, намагається захистити свої критиковані твори мантією шанованого поета. У цій новій стадії своєї авторської одіссеї Гоголь зіткнувся з серйозною перешкодою, що полягала в його недостатній любові до Росії: Я не знал еще тогда, что тому, кто пожелает истинно честно служить России, нужно иметь очень много любви к ней, которая бы поглотила уже все другие чувства, — нужно иметь много любви к человеку вообще и сделаться истинным христианином, во всем смысле этого слова (ПСС 8, 441). Не знайшовши такої любові в собі, він не міг належним чином служити Росії, тому вирішив виїхати за кордон.
Обґрунтування свого перебування за кордоном займає багато місця в «Авторській сповіді» і містить деяку найбільш кричущу нещирість — у світлі актуального листування Гоголя в цей період (я аналізую це переважно в четвертому розділі). Він стверджує, що його ніколи не цікавили відвідини зарубіжних країн, але що навіть у дитинстві він вбачав майбутню потребу в цій обтяжливій жертві заради служіння своїй вітчизні. Отже, він виїхав за кордон для того, щоб не наслаждаться, а натерпеться (ПСС 8, 450) й одразу ж почав скучати за Росією. Це гоголівська хитрість у чистому вигляді. Десятки листів демонструють радість і захват Гоголя від перебування за кордоном, особливо в Італії. Далекий від аскетичного самозречення та туги за Росією, Гоголь провів найщасливіші та найбільш безтурботні дні свого життя в Римі, вперто відмовляючись повертатися до Росії в жодному разі не через недостатню готовність для служби, а просто тому, що йому подобалося життя на Заході. Гоголь наполягає у своїй украй маніпулятивній «Сповіді», що його від’їзд із Росії був продиктований патріотичним обов’язком і, що найпарадоксальніше, його бажанням більше довідатися про Росію. Дивно, що Гоголь міг вдатися до таких ризикованих аргументів, але ще дивніше, що дехто сприйняв їх за чисту монету. Більш імовірним здається те, що для доведення своєї вірності російському націоналізму Гоголь прагне виправдати своє скандальне тривале перебування за кордоном вдаючись до патріотичних заяв.
Та все-таки гоголівській силі переконання слід віддати належне. Він розробив аргументацію для своєї заплутаної логіки й у процесі навіть зумів дорікнути самим росіянам у недостатній російськості. Гоголь стверджує, що він міг пізнати Росію лише за кордоном, оскільки всередині країни кожен росіянин мав інше уявлення про неї. Шукаючи сирі факти, анекдоти з особистого досвіду людей і безпосередньої реальності, Гоголь знайшов лише туманні філософські суперечки та силогізми. Він зазначає, що провінції дають навіть менше матеріалу для того, хто вивчає Росію, оскільки провінціали переймаються лише перекладами французьких романів. Окрім того, вони трактують сторонніх як потенційних шпигунів (тут, до речі, Гоголь доводить неспроможність своєї ідеї про мандрівника-інтерв’юера у тексті «Навіщо потрібно подорожувати Росією»). Лише росіяни, яких Гоголь зустрів за кордоном, нібито надали письменникові те, що йому потрібно. Лише на відстані він міг отримати цілісний образ Росії. Звісна річ, із тексту незрозуміло, що свідчить про цей недолік росіян у Росії і чому Гоголь відчував потребу взагалі покладатися на посередників, замість того, щоб спостерігати російське життя безпосередньо.