Щоб додати «Тарасові Бульбі» складності, попри все звеличення російського націоналізму в ньому, твір підважує сам себе, як і «Мертві душі», за допомогою вторгнення іронії, настрою, що принципово несумісний із націоналістичним дискурсом. Хоч на поверхні Гоголь прославляє патріотично-релігійні імперативи російського націоналізму, він водночас підважує їх. Найсильніша іронічна противага до послання войовничого націоналізму в цьому творі походить із сюжетної лінії Андрія, який відмовляється від козацьких цінностей і розриває свої етнічні й релігійні зв’язки. Отже, таким чином він забезпечує повісті потужний антинаціоналістичний дискурс. Не тільки споріднені цінності російського й українського націоналізму змінюються в арсеналі гоголівської творчості; час від часу він ставить під питання саму ідею національної приналежності.
Хоча його український націоналізм був покладений на олтар російського редакцією «Тараса Бульби» 1842 року, гоголівські поняття про те, що становить гідну, життєздатну націю, були вкорінені у його концепції України у вигляді, розвиненому ним у 1830—1836 роках. Намагаючись створити симпатичний образ російськості, Гоголь сягнув по українські риси, які він вважав вартісними, — народні пісні, любов до веселощів, козацьку нестриманість і строкату південну природу. Його життєва культурна належність до України конфліктувала з його громадянською прихильністю до російського націоналізму. Гоголівське конфліктне та двозначне ставлення до російського націоналізму і сила та формуючий вплив його прихильності до українського націоналізму вказують на необхідність переоцінки відносної важливості кожного з них. У той час, як інші вчені лише несміливо (якщо взагалі) торкалися поняття українського націоналізму Гоголя, мій аналіз спонукає до більш сміливих висновків щодо його важливості. Своєю чергою, російський націоналізм Гоголя, який, попри погляди деяких скептиків значною мірою був само собою зрозумілим, потребує переакцентування та перевизначення. Націоналістичні настрої, під якими я маю на увазі ідеалізоване зображення нації, що має на меті утвердження своєї цінності й унікальності, можна віднайти лише в гоголівських творах про Україну. Російський націоналізм існував для Гоголя лише як проект, якому він віддав чимало сил в останнє десятиліття свого життя. Хоч він і підкреслює занепад і виродження сучасної України в таких повістях, як «Шпонька», ширше бачення України містить зерно гідності та ностальгії за минулою славою. Проте його Росія не мала такої глибокої сутності, хоч він і намагався стати провісником її майбутньої слави. У той час, як націоналістичне утвердження давалося Гоголеві легко у його творах про Україну, прагнучи досягнути його у своїй прозі на російську тематику, він врешті-решт зазнав поразки.
Роблячи акцент на націоналізмі, моя праця додає важливу аналітичну перспективу до гоголезнавства, яка майже цілковито ігнорувалася на Заході, а в Росії трактувалась імпресіоністично й упереджено. Західна наукова спільнота, схильна оцінювати Гоголя в термінах позачасових універсальних цінностей, зосереджувалася на його художньому рівні й оповідній оригінальності, явно чи неявно трактуючи націоналізм як надміру звужений аспект, питання тривіальне і майже непристойне. Руйнівна сила націоналізму у XX столітті, поза сумнівом, сприяла цьому критичному неприйняттю. Однак у XIX столітті націоналізм дав поштовх продуктивному, хоч і не завжди доброякісному культурному бродінню, що породило численні твори мистецтва та нові культурні практики (наприклад, фольклорну стилізацію). Ця книга демонструє, що, нехтуючи цією проблемою, російські та західні вчені відвернулися від явища, яке лежить в основі більшості гоголівських творів і їх тогочасної рецепції. Зокрема, переважна зацікавленість проблематикою гоголівського реалізму відсувала питання націоналізму на задній план. Проте читачі Гоголя були рівною мірою, якщо не більше, перейняті питанням, чи були гоголівські твори насправді правдивими щодо російського життя, як і питанням про їхню відповідність життю загалом. Будучи далеко не другорядним аспектом, націоналізм відіграв значну роль у появі Гоголя на літературній сцені з його українофільськими «Вечорами на хуторі», допоміг йому у його входженні в російську культуру «Ревізором» і «Мертвими душами» і завершився його реформістськими есеями у «Вибраних місцях».