2. Від українця до російського письменника
Гоголь став письменником у розпал романтичної моди на національний колорит у мистецтві. Однак, попри весь ентузіазм, з яким російська аудиторія сприйняла першу книгу Гоголя, країна, відображена у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» (1831—1832), була не Росією, а Україною. Будучи далекою від згладжування цієї відмінності, книга насправді на цьому наголошувала. Хоч ранні критики творчості Гоголя вважали її еманацією українського націоналізму і трактували Гоголя як українського письменника, її подальша рецепція переакцентувала українськість книги й вихолощувала її в термінах народної або слов’янської фантасмагорії. Ймовірний статус Гоголя як головного російського письменника відіграв важливу роль у цій переоцінці. У цьому розділі я намагаюся переломити цю тенденцію, читаючи «Вечори» як головний художній прояв українського націоналізму Гоголя, який випливав з антиімперського імпульсу. Перша книга Гоголя ґрунтується на гердерівській концепції націоналізму, який розглядав нації як органічні спільноти, що формувалися за допомогою особливих природних і географічних умов і були пов’язані культурою, історією та мовою. Гердер мало уваги приділяв державам, вважаючи їх тоталізуючий імпульс несприятливим для щасливого розквіту національного розмаїття. Україна Гоголевих «Вечорів» постає як така собі органічна національна спільнота, що бореться проти розчинення в імперській російській державі.
Етнічне підґрунтя Гоголя та відкриття ним українськості
Гоголь не був народжений або вихований українським націоналістом-романтиком. Він виріс в умовах змішання культур, що було характерно для української аристократії на початку XIX століття. Батько Гоголя був якнайкращим втіленням цього середовища. Він писав комедії українською мовою, передплачував польський часопис Monitor і Украинский Вестник та писав листи до своєї дружини мовою російської сентиментальної прози[65]. Родина мешкала у власному маєтку у Василівці Полтавської губернії на Сході України. Вони були частково русифікованими підданими імперії, як і більшість української аристократії того часу. Однак це не стерло їхньої українськості, яка становила життєво важливу частину їхньої культури та щоденного життя, хоч і була далека від будь-якого самосвідомого національного партикуляризму. Малий «Нікола», як називала його мама мішанкою українського та російського варіанта цього імені (Микола і Ніколай), брав участь у постановках українських драм у домашньому театрі його дядька Дмитра Трощинського, заможного покровителя українського мистецтва, і використовував багату дядькову бібліотеку[66]. Вся родина розмовляла і листувалася російською (часто-густо українізованою), хоча з деякими членами родини та друзями вони послуговувалися українською. Микола Гоголь виріс двомовним, розмовляючи російською й українською, та, як і його батько, умів читати польською[67]. Російська мова його прози, а надто його листів, пересипана невитравними українськими штампами[68].
У родинній спадщині був також і польський компонент, але Гоголь намагався дистанціюватися від нього. Його мати походила з польсько-українського аристократичного роду, і наскільки Гоголеві було відомо, його козацький предок Остап Гоголь отримав шляхетський титул від польського короля за заслуги у війні проти Московії[69]. Родинне прізвище насправді було Гоголь-Яновський (у польському написанні — Janowski), а їхнє володіння мало назву Яновщина (ПСС 10, 235). Але в той час, як Миколині батьки здебільшого використовували польське прізвище «Яновський», Гоголь відмовився від нього на користь українського «Гоголя». У Санкт-Петербурзі він використовував польське прізвище ще рідше й остаточно відмовився від нього приблизно в часи Польського повстання 1830—1831 років[70]. У повісті «Старосвітські поміщики» Гоголь висміював тих українців, які маскували своє походження після прибуття до російської столиці додаванням літери «в» до своїх українських прізвищ (які закінчувалися на -о, утворюючи, таким чином, російське прізвище із закінченням -ов). А втім, відмовившись від свого польського прізвища, Гоголь сам узяв участь у подібному акті етнічного маскування. До речі, перш ніж вибрати прізвище «Гоголь», майбутній автор «Старосвітських поміщиків» експериментував із русифікацією польського прізвища «Яновський», змінивши його на «Янов»[71].
66
Про «Ніколу», див. там само, 70. Вражаючий розмір і якість бібліотеки Трощинського можна оцінити з бібліографії у Чудаков Г. И.,
68
Мандельштам И. Д.,
69
Про середовище Гоголя і родинну історію див. Leon Stilman,
70
Див. Дурылин,
71
Гоголь підписав статтю «Мысли о географии» в «Литературной газете» — «Г. Янов» (згодом увійшла до «Арабесок».