Це наративне суперництво свідчить про інтенсивний процес, який Лотман називає самоописом — формуванням нормативної мови всередині семіосфери. З цієї причини правильний рецепт для маринаду і належний спосіб оповідання історії є надзвичайно важливими питаннями. Аргументи, наведені з приводу цих питань, сигналізують про динаміку кодифікації культурної граматики, яка в той час велася в Україні. Втім, українські оповідачі водночас мусять боротися з нормою, що виходить із імперського центру. Макарове зусилля створити «правильну» форму, що ґрунтується на нормі центру, викликає обурення серед його земляків, які віддають перевагу своєму «неправильному» текстові або принаймні прагнуть стандартизувати його як правильний у межах їхньої власної культури.
Досить цікаво, що справжній автор «Вечорів» має більше спільного з Макаром Назаровичем, ніж з усіма іншими персонажами в повістях. Як і Макар, він — русифікований дворянин із Полтавської губернії. Втім, слід пам’ятати, що Микола Гоголь ховається за Рудим Паньком, таким самим автохтоном, як і Фома. Оскільки Гоголь з’явився на літературній сцені, переповненій письменниками на кшталт Макара, який репрезентує русифіковану, зовнішню точку зору на Україну, він намагається проявити себе, вдаючи персонажа, що був би більш автентичним, надійним джерелом із самої України. Критикуючи Макара, Гоголь, по суті, намагається зруйнувати образ його конкурентів, хоч його стосунок до України так само, як і в них, віддалений товстим шаром русифікації. Ба більше, винайдений персонаж Рудий Панько дозволяє Гоголеві віддатися романтичній мрії про патріархальне існування, не зачеплене сучасністю та цивілізацією. В той час, як вигадані образи гоголівської України поширюють навколо себе таку романтизовану органічність, його бачення Росії творить фрагментований сучасний світ.
У своїх передмовах Панько пропонує російському читачеві замислитись про належність до такої органічної спільноти, що збирається у його домі, розповідаючи історії і смакуючи ласощами його дружини. Він творить спокусливу ілюзію безпосереднього особистого контакту зі своїм читачем за допомогою знайомої, довірливої форми звертання. У кінці передмови до першого тому він навіть запрошує їх відвідати його хутір біля Диканьки. Він пропонує напрямки руху та спокушає майбутніх гостей українськими стравами своєї дружини. Отже, Панько запрошує своїх читачів у світ достатку — й оповідного, й харчового, — етнографічної специфіки й інтимної близькості. Як і книш його дружини, все це служило для пом’якшення від контакту зі змістом, який часто-густо не був компліментарним для росіян, і представлення добрих намірів збирача історій.
Чвари навколо наративного джерела між Фомою Григоровичем і Макаром Назаровичем являють собою зону російсько-українського контакту — сферу суперництва та зіткнення, а не взаємодії, антиномії, а не гомогенізації. Отже, наративна структура «Вечорів» свідчить про наявність абсолютної розбіжності між українським і російським світами, що й підкреслюють самі повісті. Товариство, яке збирається на Панькових вечорах, опирається акультурації ядром метрополії і культивує почуття власної, неповторної ідентичності.
(Нижче подаю дві примітки, котрі не мають маркерів у тексті і залишилися «неприв'язаними». — Прим. верстальника.)
Україна як гердерівська нація: географія, культура й історія
За Гердером, нації були природними сутностями, і такими ж вони здавалися Гоголю. Національний характер у «Вечорах» перебував під впливом свого національного оточення, і навпаки, книга описує це оточення, використовуючи націоналізаційні тропи. Хоча Фома й усуває Макара як некваліфікованого оповідача, саме йому належить авторство деяких найпотужніших образів України — краси її краєвидів і цілісності її культури.
86
Дурылин,
87
George G. Grabowicz,