У вступі до першої повісті тому — «Сорочинського ярмарку» — Макар пропонує своєму читачеві з «холодної Півночі», як часто сприймалися Петербург і його околиці, поетичний опис літнього дня в Україні: Как упоителен, как роскошен летний день в Малороссии! Как томителъно-жарки те часы, когда полдень блещет в тишине и зное, и голубой, неизмеримый океан, сладострастным куполом нагнувшийся над землею, кажется, заснул, весь потонувши в неге, обнимая и сжимая прекрасную в воздушных объятиях своих! (ПСС 1, 111). Опис річки Псел, що протікала неподалік маєтку Гоголів, такою ж мірою чарівний. Як повітряні обійми небес і землі у попередній цитаті, Псел постає в антропоморфізованому образі прекрасної, привабливої дівчини, своенравной: …она почти каждый год переменяла свои окрестности, выбирая себе новый путь и окружая себя новыми, разнообразными ландшафтами.
Жіночий образ річки виходить у цій повісті на передній план опису сільського українського довкілля. Як пояснює Джордж Грабович, Гоголь бачив Україну у двох головних соціальних модальностях — осілих, миролюбних землеробів і войовничих, кочових козаків. «Сорочинський ярмарок» зображує життя першої групи, яка для Гоголя означала більш жіночий спосіб існування. Полтавський дворянин демонструє свою дистанційованість від цього класу українців за допомогою патерналістського позначення героя повісті як наш мужик (ПСС, 1, 112). До речі, цим він не лише підтверджує звинувачення Фоми та Панька у зверхності та відчуженні, а й також нагадує самого Гоголя, котрий, запитуючи про звичаї українських селян у своїх листах, називав їх із певною поблажливістю наши малороссияне (ПСС 10, 141).
Схоже, сільський світ «Сорочинського ярмарку» відображає досить сучасні часи, тоді як чоловічий, козацький світ «Страшної помсти» з другого тому ґрунтується на далекому, міфічно трансформованому минулому. Друга повість належить неназваному гостеві на Паньковій вечірці, який подає її як оповідь від третьої особи — і не менш барвисто, ніж у Макаровій історії. Річка, опис якої прикрашає цю повість, — могутній і маєстатичний Дніпро. Його величний, нестримний характер і поєднання великодушної щедрості та руйнівної сили відповідають гоголівському баченню козацького етосу, який ця повість має на меті відтворити. У спокійну погоду мужній Дніпро, здається, зроблений зі скла. Чорний ліс намагається накрити річку своєю довгою тінню — але марно: Нет ничего в мире, что бы могло прикрыть Днепр. Срібна течія його поверхні блищить, неначе дамаська шабля, поширена серед козаків зброя. Оповідач вигукує: Чуден и тогда Днепр, и нет реки, равной ему в мире! Когда же пойдут горами по небу синие тучи, черный лес шатается до корня, дубы трещат, и молния, изламываясь между туч, разом осветит целый мир — страшен тогда Днепр! Водяные холмы гремят, ударяясь о горы, и с блеском и стоном отбегают назад, и плачут, и заливаются вдали. Так убивается старая мать козака, выпровожая своего сына в войско. Загалом опис ріки сповнений опису козацьких цінностей і посилань на сонячні дні та похмурі ночі української історії. Фрагмент підкреслює особливість і вищість Дніпра — а через нього і всієї України. Через цю метонімічну паралель Україна постає як самодостатній простір, що, відповідно до романтичної мрії Гердера, представляє часткове, водночас, беручи участь в універсальному. Згідно з цим фрагментом, усі зорі світу відбиваються у Дніпрі (ПСС 1, 268—269).
Гоголева всеосяжна «націоналізація» природи продовжується у «Травневій ночі» (Майская ночь). Повість являє собою значний зсув у Макаровій термінології. У той час, як у «Сорочинському ярмарку» він називає літній день малороссийский, у «Травневій ночі» з’являються украинское небо, украинская ночь і навіть украинский соловей (ПСС 1, 155, 159, 180). Слово «Україна» датується XVI століттям і було часто вживане в українському народному епосі (думах) і козацьких хроніках. У XIX столітті «Україна» асоціювалася з незалежним козацьким минулим, тоді як «Малороссия» репрезентувала офіційно-імперський стандарт, який підкреслював «єдність» обох Росій. Відхід Гоголя від терміна малороссийский у «Сорочинському ярмарку», що описує народну селянську культуру, до терміна украинский у «Травневій ночі» коріниться у світі козаків, а отже, позначає ці соціальні конотації та сигнали козацької відмови від імперської ідеї «Малороссии». Подібно до опису українських рік, образ українських нічних сцен у «Травневій ночі» рясніє бароковою мовою, складними порівняннями, антропоморфізмом і вигуками — одне слово, стилем, що має на меті охопити чуттєвий та емоційний надмір, викликаний пишнотою краєвиду. Як і у фрагменті про Дніпро, часткове — українське — зливається з універсальним, так само місяць заслушался піснею українського солов’я. Нероздільність природи та людини є характерною рисою світу «Вечорів». Наприклад, у «Сорочинському ярмарку» сільський ярмарок порівнюється з водоспадом. Неконтрольована енергія та мальовничий безлад характерні для обох: