Поняття російсько-української спорідненості, пропаговане імперськими ідеологами, у «Вечорах» відсутнє. Замість цього твір презентує взаємини між двома світами як взаємини принципової відмінності. Костюм москаля функціонує як маскування у карнавальних ритуалах перестановки та очуднення серед костюмів циганів, євреїв і чортів — усі вони були персонажами українського лялькового театру, вертепу. У «Вечорах» ці маски чужорідності надають людині «нелюдських» обрисів, тобто в певному сенсі вона стає «нелюдяною» в силу своєї неукраїнськості (ПСС 1, 147). Навіть попри те, що євреї та цигани вже давно населяли Україну, вони не належать до уявленої Гоголем спільноти українців, яку він визначає за етносом і релігією.
Чужорідність і чортівня залишаються тісно пов’язаними між собою. Анатомія чорта у «Ночі проти Різдва» явлена як шаблон «інакшості», неукраїнськості.
Спереди совершенно немец: узенькая, беспрестанно вертевшаяся и нюхавшая всё, что ни попадалось, мордочка оканчивалась, как и у наших свиней, кругленьким пятачком, ноги были так тонки, что если бы такие имел яресковский голова, то он переломал бы их в первом козачке. Но зато сзади он был настоящий губернский стряпчий в мундире, потому что у него висел хвост, такой острый и длинный, как теперешние мундирные фалды; только разве по козлиной бороде под мордой, по небольшим рожкам, торчавшим на голове, и что весь был не белее трубочиста, можно было догадаться, что он не немец и не губернский стряпчий, а просто черт…
Одна сторона диявола символізує дальше зарубіжжя — французів або шведів, тоді як друга його сторона належить імперській адміністрації, що керує Україною, підтверджується мотивами губернії (російська адміністративна одиниця), карального чиновництва і його уніформи. Разом із рогами, нечистоплотністю та цапиною бородою — яка у «Вечорах» асоціюється з російськістю — ці атрибути творять справжнього диявола. Згадка про тварину з тонкими ніжками цілком імовірно означає посилання на Пєтра Першого. Його драконівські заходи у зв’язку з повстанням Мазепи, що мали на меті посилити зверхність Росії над Україною, забезпечили йому демонічний образ в українській народній культурі, яка підкреслювала його чужорідність.
Чаклун у «Страшній помсті» є, мабуть, найдемонічнішим з усіх чужинців у «Вечорах». Після 21 року, проведеного на чужині, де всё не так, він повернувся жити в Україну — з дочкою Катериною, її чоловіком Данилом і їхнім новонародженим сином (ПСС 1, 244). Після свого перебування на чужині чаклун став диваком за всіма традиційними детермінантами українськості, зокрема кулінарними, що були детально розроблені у «Вечорах». Він відмовляється вживати традиційну українську їжу та напої — такі як мед і горілка, смаженого кабана з капустою та сливками. Це підкреслює його відчуженість від етнічної спільноти й сигналізує Данилові про можливий зв’язок чаклуна з іноземцями, які утримуються від такої їжі, — турками та євреями (ПСС 1, 254—255). Однак особливо небезпечним чаклуна робить те, що не може бути пов’язане з жодним із усіх традиційних ворогів і союзників козацтва. Він уособлює цілковиту чужорідність — абсолютно незнайому. Данило довідується про це, коли шпигує за чаклуном у його замку та помічає зброю, яку не носят ни турки, ни крымцы, ни ляхи, ни християне, ни славный народ шведський, і шапку, яка була исписанная вся не русскою и не польскою грамотою (ПСС 1, 257).