1836 рік є важливою віхою в еволюції гоголівських націоналістичних ідей. У певний момент Гоголь відмовляється від своїх амбіцій розпочати кар’єру державного службовця й науковця, вирішуючи стати професійним письменником. Хоча це рішення і спричинило його публічні заручини з російською національною справою, до цього моменту — тобто протягом половини часу, який заведено вважати його «творчим періодом» (1830—1842) — Гоголь був переважно залучений до українських національних проблем. У зв’язку з обложеним становищем української літератури в контексті інституцій Російської імперії російська література запропонувала кращі можливості для амбітних авторів. Оскільки націоналізм для Гоголя був головною формою суспільної корисності письменника, стати російським письменником означало для нього стати російським націоналістом. Але попри щирість і наполегливість його прагнень до пророкування відповідним чином згладженого бачення Росії, серце письменника залишилося байдужим. Тому він помилився і врешті-решт зазнав невдачі. Втім, публічні заручини Гоголя з російським націоналізмом не означали, що він збайдужів до України. Навпаки, найповерховіший огляд біографії Гоголя суперечить часто повторюваній телеології невблаганного зникнення його українських зацікавлень і симпатій[5].
У продовженні другої відповіді Смірновій щодо своєї національної ідентичності Гоголь вміщує попередження: На сочинениях же моих не основывайтесь и не выводите оттуда никаких заключений о мне самом. Зваживши на це попередження та визнаючи марність археології будь-яких проявів авторської свідомості, ця книжка фокусується на націоналістичному дискурсі Гоголевих текстів і уникає проблеми персональної національної ідентичності. Однак аналіз, здійснений у книзі, дає право на певні обмежені висновки в цьому складному питанні. Ці висновки випливають не з якогось одного тексту або якого-небудь конкретного циклу текстів, а радше з сукупного дослідження того, як Гоголь розробляв цю тему в своїх художніх і наукових текстах та в своїй кореспонденції. Найважливіше, що Гоголева національна ідентичність, як і трактування націоналізму в його текстах, не можна оформити як питання «або-або», оскільки існує безліч доказів того, що він позиціонував себе і в російському, і в українському націоналістичних дискурсах.
Гоголева російськість була визначена імперським патріотизмом і громадянською відданістю майбутньому процвітанню та славі Російської імперії. Українськість обумовила його культурну ідентичність і почуття етнічної приналежності, яку до 1836 року він був схильний вбирати в модні шати гердерівського націоналізму і яка надавала внутрішній притулок аж до кінця життя письменника. Цілком імовірно, що український менталітет Гоголя зумовив його громадянський проект російського націоналізму. Також імовірно, що гердерівські основи Гоголевого націоналізму — особливо опертя на культурні чинники у визначенні нації — добре вписуються в його образ України, тоді як набагато менше прикладаються до сприйняття ним Росії (це насправді може пояснити прихильність росіян до гегелівського націоналізму, в якому ідея держави була ключовою). Хоча сучасна йому Україна, як і Росія, наснажила його сатиру, Гоголь був налаштований добріше до місця свого народження, за що чимало росіян йому дорікали.
Тому питання, був Гоголь росіянином чи українцем — неправильне. Натомість у книзі досліджено, яким чином твори Гоголя брали участь у дискурсах російського й українського націоналізму. Це ширше питання можна розбити на більш конкретні складники. Якими є характеристики українського та російського народів за Гоголем і як ці концепції працюють у його творах? Як вони взаємодіють одна з одною та з іншими моделями нації, популярними в гоголівські часи? Які політичні ризики та стимули контекстуалізують гоголівські образи Росії та України? Які політичні відлуння супроводжують їх поширення? І більш фундаментальне питання: як саме гоголівські тексти розкривають націю як значущу одиницю людства? Які визначальні чинники нація має для нього? Як вона приходить у світ, «живе», «вмирає» і «відроджується» і як взаємодія з іншими націями або імперіями впливає на її розвиток? Це міра того, наскільки ретельно Гоголь інтерналізував націоналістичний світогляд, щоб аналіз його текстів та їх сприйняття запропонували відповіді на всі ці запитання.
5
Публікуючи 1835 року свої перші оповідання на російські теми, Гоголь не зрікся зацікавлення Україною. 1842 року, коли було опубліковано його останній прозовий твір на російську тематику («Мертві душі»), він цілковито переробив версію «Тараса Бульби» від 1836 року — героїчну повість на тему української історії. Ще 1841 року працював над трагедією про історію українських козаків, яка, стверджував він, стане вінцем його творчого доробку (пізніше він знищив її). Протягом усього свого життя Гоголь зібрав колекцію 750 народних пісень, майже всі вони були українські. Гоголеві листи демонструють його безперестанне зацікавлення публікаціями на українську тематику. Він підтримував дружбу з українцями, серед яких були помітні постаті української культури, наприклад Михайло Максимович або Осип Бодянський. До кінця свого життя Гоголь наполягав, щоб українські пісні співалися під час прийомів в Аксакових (останнє документальне свідчення походить від 31 жовтня 1851 року; Гоголь помер 25 лютого 1852 року;