Структура цієї книги навмисне відходить від класичних досліджень Гоголя. Я розглядаю в одному великому розділі тексти, що досі вважаються головним корпусом гоголівської творчості: «Петербурзькі повісті», «Ревізор» і «Мертві душі». Я присвячую окремі розділи іншим, часто знехтуваним текстам, таким як «Вечори на хуторі», історичним нотаткам і статтям зі збірки «Арабески», «Тарасові Бульбі», другому тому «Мертвих душ» і «Вибраним місцям із листування з друзями». Ця зміна балансу гоголівського канону проливає світло на деякі запліснявілі закамарки гоголівської творчості. Вона також сприяє новому, повнішому баченню цього важливого автора, заснованому швидше на діахронічному розвитку гоголівських ідей і творів, ніж на їхніх естетичних оцінках. Незважаючи на претендування цієї книги на всеосяжність, я опускаю два найвідоміші гоголівські тексти з циклу «Петербурзькі повісті» — «Ніс» і «Шинель», оскільки вони не мають стосунку до теми націоналізму. Я також лише побіжно торкаюся трьох із чотирьох повістей циклу «Миргород» — «Старосвітських поміщиків», «Вія» та «Повісті про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем». Їхнє критичне осмислення реалій сучасної йому України продовжує тенденції, народжені в повісті «Іван Федорович Шпонька та його тітонька» з «Вечорів на хуторі», які я детально аналізую в другому розділі. Я випускаю з уваги ці повісті з «Миргорода», оскільки вони не додають нічого нового до гоголівського бачення України, до тем і шаблонів, закладених у «Шпоньці»[10].
Я починаю цю книгу начерком свого теоретичного підходу до націоналізму та історії його російського й українського різновидів до середини XIX століття. У цьому вступному розділі наголошується на імперському контексті, в якому функціонували обидва різновиди націоналізму. У другому розділі розглядаються гердерівські детермінанти гоголівської концепції України в циклі повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», показуються переплетіння антиімперського й націоналістичного послань у цих текстах. Третій розділ подає всебічний аналіз Гоголевого зацікавлення історією, пропонуючи новий погляд на більшість історичних записок Гоголя (у цьому розділі аналізується більшість статей зі збірки «Арабески»). У ньому приділяється особлива увага гоголівським текстам про українську історію, які позначають найвищу фазу його українського націоналізму. Гоголівський погляд на Росію аналізується в моїй інтерпретації його «Петербурзьких повістей» у четвертому розділі, комедії «Ревізор» та його великому романі «Мертві душі», які демонструють, що Гоголь бачив Росію, позбавлену якостей, властивих гідній країні. З усіх розділів саме в цьому найбільше уваги приділено аспекту рецепції: він показує реакцію критиків на гоголівський образ Росії та відповіді Гоголя своїм критикам. П’ятий розділ виступає проти усталеного погляду на «Тараса Бульбу» як позбавленого проблематики героїчного твору, пропонуючи порівняння його редакцій від 1835 і 1842 років. Цей твір є спробою Гоголя створити російську націю з українського історичного матеріалу та етнічних особливостей. Шостий розділ включає в себе аналіз незавершеного продовження «Мертвих душ» і тому епістолярних есеїв Гоголя «Вибрані місця з листування з друзями», його останнього опублікованого твору і панегірика офіційній націоналістичній ідеології російського уряду. Тут я вивчаю способи того, як конфронтація Гоголя з російською читацькою аудиторією в його ранніх творах на російську тематику змусила його шукати нові шляхи виправлення свого образу Росії та переосмислення його служби її національним інтересам.
Через уникання Гоголем будь-якої активної участі в політичному житті він ніколи не міг оцінити міру, якою писання на національно чутливу тематику здатне мимохіть вивести його на політичну орбіту. Гоголева шокова реакція від сприйняття його п’єси «Ревізор» демонструє авторську наївність у цьому аспекті. Розміщуючи творчість Гоголя у публічно-приватному континуумі та в діалогічному зв’язку із ширшими російськими дискусіями на тему національної ідентичності, ця книга проливає світло на ідеологічні аспекти Гоголевої творчості та показує, як письменник заплутався в політиці свого часу. За допомогою таких нашарувань ця книга також показує шви формування ідентичності у творчості Гоголя, ловлячи його на акті творення націоналізму — його образів, цінностей та ідеологій.
10
Хоч і позначаючи відмінний курс, ця книга багато чим завдячує ширшому контексту гоголезнавства. Доналд Фенгер чимало пояснив відносно прагнення Гоголя стати письменником. Вільям Тодд позиціонував Гоголя всередині російського суспільства та інституцій російської літератури. Роберт Маґуайр розглянув гоголівські тексти під кутом зору релігії, образотворчого мистецтва і теорій мови. Саймон Карлінський дослідив вплив Гоголевої гомосексуальності на його творчість. Серед російських критиків Іосіф Мандельштам (1846—1911, російський літературознавець, критик і лінгвіст. —