1. Націоналізм у Росії та Україні
Як різкий контраст до сучасної чутливості, націоналізм та імперіалізм яскраво сяяв на горизонті культури XIX століття. Суспільства прагнули стати націями, а імперії вважалися особливо успішними державами. Націоналізм по-особливому вплинув на кожне європейське суспільство, і його вплив на культуру XIX століття неможливо переоцінити. Він підготував плідний інтелектуальний клімат і просунувся на різних фронтах — політичному, науковому та культурному. По суті, всі аспекти людської діяльності відчули поклик до саморефлексії та переосмислення заради пристосування до нового світогляду, відповідно до якого людство поділене на нації, національності, що були найвищою соціальною метою та найшляхетнішим об’єктом відданості. Росія взяла участь у цьому бродінні. Націоналістичні настрої, що пустили паростки у XVIII столітті, розквітли у XIX столітті набором ідеологій і захопили всі сфери російського життя. Гоголівська творчість і її сприйняття відіграли важливу роль у цьому процесі.
Загальна теорія націоналізму
Відповідно до поширеної думки істориків і теоретиків про те, що націоналізм передує творенню націй, я розглядаю національну ідентичність як мету націоналізму — саме у процесі її творення і перебуває націоналізм. «Процес» тут є ключовим терміном, який дозволяє відійти від есенціалістського мислення про національну ідентичність як тип колективної ідентичності, чия «сутність» входить до набору іманентних рис, що визначає виключно певне населення і може бути об’єктивно встановленою. Навпаки, національна ідентичність не є незмінною і дискретною сутністю. Концепція та форма нації перебувають у безперервному процесі переосмислення та перевизначення, що реагує на поточні соціальні, історичні та культурні реалії. Національна ідентичність співіснує з іншими формами ідентичності, такими як клас, ґендер або релігія. Ба більше, вона не обов’язково повинна бути винятковою, як показує приклад держав, створених іммігрантами, та багатоетнічних імперій на кшталт Росії гоголівських часів. Як і в епоху імперій, так само й тепер паспорт часто пропонує безнадійно редукований образ складного явища, що називається «національною» ідентичністю. Це було цілком справедливо і щодо народженого в Україні підданого Російської імперії з польськими домішками в походженні, котрий є предметом цього дослідження.
Поняття національної ідентичності як кінцевого результату націоналізму має вирішальне значення для цієї книги, яка значною мірою уникає питання ідентичності, замість цього зосереджуючи свою увагу на дослідженні дискурсу націоналізму в гоголівській творчості. Побачити, як працює націоналізм у цих текстах, означає відстежити структуру націоналістичних ідей, помітити шви їхнього формування, а значить, поставитись до націоналізму як людського винаходу, що й продемонстрували останні дослідження[11]. Ці нації — винайдені або уявлені, а не (пере)відкриті — стали широко прийнятою ідеєю в науковій спільноті. Інші, більш суперечливі аспекти націоналізму привели до поширення теорій, жодна з яких, проте, не може служити універсально застосовною «головною змінною», як слушно відзначив Крейґ Колгаун. Хоч Колгаун вважає націоналізм дуже різноманітним феноменом, щоби бути повністю поясненим якоюсь одною теорією, він, проте, систематизує його шляхом виокремлення трьох головних вимірів:
«По-перше, існує націоналізм як дискурс [курсив мій]: вироблення культурного розуміння та риторики, яке веде людей у світі, аби осмислити та сформулювати їхні устремління в термінах ідеї нації та національної ідентичності, та вироблення певних версій націоналістичної думки та мови в певних умовах і традиціях. По-друге, існує націоналізм як проект [курсив мій]: соціальні рухи та державна політика, за допомогою яких люди намагаються просунути інтереси колективних груп, що їх вони розуміють як нації, зазвичай застосовуючи певні комбінації (або в історичній перспективі) розширеної участі в існуючій державі, національній автономії… або об’єднанні територій. По-третє, існує націоналізм як оцінка [курсив мій]: політичні та культурні ідеології, які утверджують перевагу для певної нації… У цьому третьому значенні націоналізму часто надається статус етичного імперативу: до прикладу, національні кордони повинні [курсив оригіналу] збігатися з державними кордонами: члени нації повинні [курсив оригіналу] підкорятися її моральним цінностям»[12].
11
See Eric Hobsbawm and Terence Ranger, eds.,