До котеджу, жалібно скрипнувши протекторами, підкотила іномарка, але не Сенина. Вискочила вона з-за рогу зовсім зненацька, Ольша навіть здригнулася. Дверцята полізли вгору точно так само, як і на «Північному вітрі».
Перед очима з’явився хлопець — високий, сухорлявий, природно — у темних окулярах.
— Доброго ранку, — привітався він доброзичливо. — Ти — Ольша, так?
Ольша кивнула.
— Де Сеня?
Відповісти вона не встигла: Бісмарк і Єнот стрімголов вирвалися з іншого кута. На лицях їх змалювався вираз близький до легкої паніки.
Незнайомець відкрив було рота, але його перебили.
— Проблема, Артуре. Вони зчесали супутника-сторожа.
Імовірно, це було недобре. Ольша згадала, як учора щось із піднебесся присмажувало особливо запопадливих бойовиків, і зметикувала, що краще мати над головою такого сторожа, ніж не мати.
— Не кипи, Сеню. А ти чого чекав — що вони співати й танцювати стануть? Я б на їхньому місці вчинив так само.
— Але це ж війна! Неприкрита!
Говорили чомусь російською.
— Ходімо-но в будинок…
«Розвідка! — вирішила Ольша. — Це західна розвідка. Сузір’я Змієносця, а як же… Морочать голову. От нарвалася!»
Яким чином утекти Ольша навіть боялася уявити. Та й знайдуть же, це точно — вчора Сеня так солідно обіцяв знайти слизького й невловимого Завгороднього. Відшукати перелякане дівчисько не складе для таких спеців ніяких труднощів. Документи її давно вже вивчені — ідіоти вони, чи що?
Хотілося вити від страху. Рання смерть зовсім не входила в Ольшині плани.
Тим часом ця контора радилася, навіть не намагаючись сховати що-небудь від Ольші.
— Завгороднього треба брати. Перебити цих його підручних, засідку влаштувати…
— Не клюне він. Та й куди ми без сторожа? Куля сліпа, як тут кажуть.
Єнот нервово тарабанив пальцями по столу.
— Нашому Пасі кулі не страшні.
«Це чому ж? — подумала Ольша. — Залізний він, чи що?»
— А може плюнути на угоду? Викличемо модуль, нехай сядуть, оточать усе навколо. Га? — запропонував Єнот, але особливої впевненості в його голосі не відчувалося.
— Не мели дурниць, — перервав його Сеня. — Справжньої війни хочеш?
— Пусти Паху з Хасаном, — чи то попросив, чи то наказав Артур. — Вони вже відрівняють усе як треба, незважаючи на тубільні пукалки…
«Їхньому Хасанові, як видно, кулі теж до фені…» — розгублено вирішила Ольша.
— Я за Хасаном. Біля «Лазурного», хвилин за десять, — Артур відразу ж вислизнув.
— Ходімо, — звелів Сеня Ольші.
Вона слухняно встала, тому що суперечити на її місці насмілилася б або Мата Харі, або повна дурепа.
— Я їсти хочу… — жалібно зітхнула вона.
— Ходімо, ходімо…
Єнот узяв її за руку. Долоня його була тверда й напрочуд суха. Паха вийшов останнім, замкнувши будиночок.
Вони завернули за ріг; біля Сениної машини тупцювали двоє поліцейських і троє у цивільному. Віддалік виднівся жовто-блакитний джип із блимавкою.
«Знайшли вбитого, і хтось згадав машину, бо таких тут більше нема», — здогадалася Ольша. Чомусь здавалося, що цього разу вбивств не буде.
Сеня скрушно зітхнув:
— Тьху ти… Поліції якраз і не вистачало…
Він нагнув голову й вперто й незалежно пішов до «Північного вітру». Долоня лягла на ручку дверей.
— Хвилиночку, — сказав один з поліцейських.
Сеня невдоволено обернувся. Єнот незворушно відкрив задні дверцята й запхнув Ольшу всередину.
— Інспекторе, у мене мало часу, — тон Сені був цілком миролюбним і в міру непривітним. — Ми поїдемо.
— Не раніше, ніж ми вас відпустимо, — настільки ж миролюбно й непривітно виголосив поліцейський.
Сеня поліз на рожен:
— От уже не збираюся з вами тріпатися.
— Ти тихіше, — втрутився раптом цивільний на вигляд — начальник. — Ти в убивстві замішаний, зрозумів?
— Та пішов ти, — процідив Сеня з таким презирством, немов перед ним був останній покидьок. — Фраєр хріновий. Так-так, це образа при виконанні…
Цивільний спалахнув:
— Взяти!
Поліцейські ворухнулися, але тут Єнот двічі вистрілив у напіввідчинене вікно; цивільний і один з полісменів важко осіли на вигорілу траву. Сеня тим часом зарядив другому цивільному в обличчя, та так, що бризнула кров, і відразу ще одному, начебто ногою. І знову: Ольша готова була заприсягтися — так не б’ються! Рух скоріше нагадував спробу встояти, зберегти рівновагу.