Товстуха вирячилась на порожнє місце. Потім — на байдужу Анхвісу.
— Піду і я чогось поп’ю, мабуть, нашої з тобою хвірмової валер’янки, бо наче нерви здають! — і знову щезла в будиночку.
— …Та що за хво-о-окуси? — зойкнула, знов угледівши порожню мисочку. Миколка з Найдою під тином облизували пальці та лапи й аж качалися зо сміху.
Анхвіса ж — ні мур-мур.
— «Ні, це повний хвініш!» — перекривляв Миколка, коли вони вже добрались до відновленої Халабуди. — «Анхвісонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?»
— Гвав! Гвав! — і собі намагався вставити слово Найда.
Так Найда з Миколкою ненароком натрапили на Товстуху. А ще на нову розвагу. А ще — дістали змогу часом трохи підживитись.
БІЗНЕС
Коли Найда з Миколкою бродять Вулицями, кожен шукає свого. Миколка бачить усе, що вгорі, Найда — все, що під ногами. Ось бананова шкірка, он — відірваний ґудзик, там — розтовчене печиво, на щастя, навіть не дуже дрібно…
Якось вони зовсім випадково гуляли Базаром. Базар Найда з Миколкою відвідують рідко. Бо куштувати «бомжам» продавці нічого не дають. Це покупцям — і пелюсточку сала вріжуть. Або сиру. Або ковбаси… А в Найди й Миколки ж купувати — нема за що.
А це зайшли.
Базар уже збирався розходитись. Пакувались ящики, вантажились «бусики». З криками: «Обережно!», «До-о-орогу!» роз’їжджалися до підвальних комірок останні візки. Вітер починав розгонити по торговій площі всякі папірці, пакети й інше нецікаве сміття.
— Ти гля, як щедро базарювальники свою виручку обмивали! — Миколка вказав на спорожнілі столики в ятках, де стояли і лежали різні пусті пляшки.
— Гав! — погодився Найда і замолотив хвостом, показуючи, що й під столиком одна валяється.
— Буде нам заробіток! — стішився Миколка. І, впіймавши найбільший із гнаних вітром пакетів, заходився збирати пляшки до кулька.
Миколка й раніше, надибуючи на підходящу пляшчину (з-під пива чи горілки, бо, наприклад, з-під вина ще й не дуже приймають), відносив її в магазин і обмінював на продукти. Але якось не докумекував шукати їх ще й на Базарі. А тут пляшок тих — ого-го!
Миколка спритно метався Базаром та підзбирував тару.
Найда бігав слідом, і його вже навіть почала мучити совість, що помочі з нього — як і з кота.
Раптом Найда помітив у спресованій тисячею ніг і коліс пилюзі блискучий кружечок: гроші!!! Радісно гукнув Миколку.
— Молодець, Найдо! — Миколка вмент виколупав копійку.
— Найдо, шукати! — ще раз дав нюхнути собаці монету й обвів рукою Базар.
Відтоді майже після кожного Базару Миколка з Найдою вирушали на заробітки. Миколка видивлявся пляшки на своєму рівні, Найда — монети на своєму.
Монет було ще більше, ніж пляшок. Бо пляшки часто перехоплювали місцеві алкоголіки з запахом Миколчиного Вітчима. Хоч Найдина пильність і тут ставала в пригоді: чув їх за кілометр і обгавкати міг на цілих два.
Що ж до грошей… Найда й раніше помічав, що люди нині зажирілі. Переконався, що, навіть ненароком упустивши копійку, багато хто просто лінується чи соромиться нагинатись за нею.
А Найда з Миколкою не лінувалися й не соромились.
І ще помітили: базарники не раз просто-таки викидають одно- і двокопієчні монетки! Мовляв, ця дрібнота приносить нещастя, на неї часто «роблять», тобто перекидають на них свої проблеми, а тоді віддають іншим.
Проте Найда з Миколкою не забобонні.
Лиш раз оганьбились: коли заходились підбирати монету, яку дотепний господар біля свого лотка… приклеїв до каналізаційного люка! Суперклеєм якимось: не віддирається! І не пошкодував же: цілих п’ятдесят коп.! Прикмета яка, чи просто познущатися?
Після кожних заробітків Найда з Миколкою несли пляшки здавати.
Частину грошей вони тратили на «Фанту» й «Мівіну» для Миколки та кісточки для Найди (бо від «Фанти» й «Мівіни» собака почувався гірше, ніж колись від несвіжих котлет зі Смітника).
Решту заощаджували. Тобто заносили в Халабуду.
В Халабуді Миколка складав гроші в слоїк і закривав капроновою кришкою. Після цього слоїк щоразу закопувався у найглибшому кутку Халабуди. Найда знає, в якому, але нікому не скаже.
— У кожного свій Бізнес! — не раз тепер гордо заявляв Миколка.
— Гав! — упевнено додавав Найда. Хіба він не повноправний партнер?
— Головне, що чесно! — ще горделивіше промовляв хлопчик. — Це тобі не Конструктори з-під дівчачих носів тягати!..
На це Найда завжди трішечки ображався: його той Конструктор стосувався якнайменше! Але мовчав: бізнес-шефові треба дещо і вибачати!..