— Молодець.
І дві жінки з обох боків від мене — блондинка і рудоволоса. Одна тримала довгий мундштук, інша поклала підборіддя на зведені руки, завдяки чому її ямочки на щоках стали ще помітнішими.
— Ти чудово грав, — сказала білявка, пускаючи дим малими кільцями.
— Пригости мене чимось, — попросила руда, голосом, що обіцяв мені любов.
Я глянув на фішки.
Вони були чорні по краях, із трьома нулями й одиницею на кожному з пласких боків.
Дві фішки першій:
— На удачу.
І дві фішки другій — жриці кохання:
— Замов собі чого-небудь.
— Чого захочу?
— Авжеж, — я всміхнувся.
— Цього буде мало.
— Скромність, — нагадав я, — скромність і стриманість.
— Скромні вмирають першими, — сказала вона. — Від голоду і випадкових хвороб.
Рудоволоса мала слушність, і я дав їй ще одну фішку. Однаково я б не збіднів, бо того вечора виграв їх більше трьох кілограмів.
Скільки це в грошах? Ціла купа.
Почуваючи себе заможною людиною, я розклав їх по відділах лотка і подав фішку круп’є зі злим голосом:
— Ти вмієш грати.
— Ви теж, — відповів він.
Мій подарунок не зробив його навіть на йоту привітнішим.
Я пішов до виходу з ігрового залу, відчуваючи втому і задоволення від виграшу. Як завжди, хотілося випити і провести залишок ночі в солодких обіймах. До того ж, можна було не сумніватися, що мені вже підібрали ту, з якою я…
— Цей, — кивнув один із кремезних охоронців.
А двоє інших пішли разом зі мною до виходу з ігрового залу.
Там, у холі, один поклав мені руку на плече і сказав:
— Не розсип фішки, бо потім збиратимеш.
А той, що став з лівого боку і підняв борт піджака, щоб я міг побачити пістолет у кобурі, мовив:
— Ходімо з нами.
— Пішли, — погодився я.
Я граю в ці ігри досить давно, тому звик не сперечатися, бо знаю, що охоронці казино, яке програло, бувають дуже і дуже злими.
Вони провели мене сходами, що вели до ресторану зі скляним дахом, до громила-охоронця, який стояв на майданчику між поверхами. Він схрестив величезні руки внизу живота, кивнув їм і відчинив двері в стіні, оббитій таким самим червоним шовком, як і весь поверх.
У святую святих? Непогано. Зі мною хочуть домовитися? Чудово. А може, знову вирішили вбити?
Побачимо.
Один із охоронців рушив уперед, а інший штовхнув мене і запропонував іти слідом.
Ми крокували коридором, оздобленим, як і більшість офісів, пластиком світлих тонів і сірими килимами. Тут, на поверсі, про існування якого не знали більшість гравців, був кабінет директора казино та кабінети його менеджерів і начальника охорони. Але не лише вони. Це тільки так здається, що дзиґи з рулетками столів крутяться самі собою. Насправді за кожною дзиґою уважно стежить чоловік (а в багатому казино кілька), обов’язок якого — скеровувати кульку в гніздо з найменшою ставкою, тобто не давати обігравати казино його численним відвідувачам, які приходять виключно заради виграшу.
Натискання кнопки на комп’ютері, що стоїть в одній із потайних кімнат, — і замість «чотирнадцяти» кулька зупиняється на «двадцяти трьох».
У цьому казино було приблизно сорок столів. За вісьмома з них, напившись пива, студенти грали на фішки, еквівалентні п’ятаку. За двадцятьма — добродії на фішки, що не перевищували своїм номіналом двадцяти-п’ятдесяти доларів. І тільки за десятьма столами відбувалася справжня гра, коли у разі випадання «зеро» круп’є міг відправити на дохід казино приблизно сто-сто п’ятдесят тисяч. От за такими столами і стежили спеціально навчені люди, які мали вищу математичну освіту. Саме для них, здається, і був обладнаних цей комп’ютерний зал.
Ми пройшли в кінець коридору, підійшли до важких різьблених дверей. Нас зустрів охоронець-гігант, кивнув нам — його попередили через малюсінький навушник у вусі про наш прихід — і відкрив двері та впустив мене у величезний і тихий кабінет директора казино.
Той сидів за довгим столом, а десь із п’ятнадцять моніторів стежили за тим, що відбувалося в основних залах. Звісно, адміністратор бачив мою гру. Саме він наказав:
— Зупиніть його і приведіть до мене.
Тепер ми могли познайомитися.
— Сідайте, — запропонував він.
— Спасибі, — я відмовився, тому що не збирався залишатися тут надовго.
— Ми просимо вибачення, — сказав мені директор казино, — але, на жаль, результати гри, — він мав на увазі мій виграш, — доведеться анулювати.