Опісля зайшов до кімнати Ігоровича, він зустрів мене в халаті. Мав хворобливий вигляд і, як завжди о такій порі після великого виграшу, кривився від головного болю, що завдавав нестерпних мук при кожному вимовленому чи почутому слові. А коли в його номері з’явилися Костя і Мишко і в унісон запитали як він провів ніч, Ігорович схопився однією рукою за голову, а другою протестуюче замахав і застогнав:
— Помовчте….
Мишко, який звик до таких сцен, співчутливо глянув на нього, розтиснув свого величезного кулака, і Ігорович побачив на його долоні пластиковий флакон із аспірином.
Дві таблетки, склянка води.
Хвилин сім повної тиші, релакс у кріслі, і Ігорович уже міг говорити, не роблячи над собою зусиль:
— Сорочки не приносили?
Костя кивнув на стіл, де лежали загорнені в поліетилен сорочки.
— Я хутенько, — сказав Ігорович і пішов у ванну.
Мишко дістав пульт і ввімкнув телевізор.
Ігорович приходив у норму довго. Проте, коли він знову з’явився в кімнаті, на його обличчі не лишилося й сліду від утоми. Біль ущух. Щоправда, для його вгамування потрібно було докласти неймовірних зусиль.
Через півгодини він просто сяяв: виблискувала лиса голова, краватка була туго зав’язана, піджак застібнутий на всі ґудзики.
— Шпик і досі не прийшов?
— Ти сам зв’язувався з ним, — нагадав я, — і призначав зустріч.
— Угу, — кивнув Ігорович, згріб порожні пляшки на тумбочці, дістав телефон.
Набрав номер, почекав, потім мовив:
— Ірньєвський, з приводу «Золотого Дракона». Давно чекаєте? У холі? Півтори години?
Чоловік, якому він призначив зустріч, явно натякав на те, що за чекання має бути компенсація, але Ігорович не зрозумів натяку і наївно запитав:
— Ну то й що?
Добродій затнувся, відтак, оговтавшись, почав говорити манівцями: «Мені здається, завдаток…» Ігорович обурено запитав:
— Ви мене шантажуєте? — і, почувши «ні», мовив:
— У такому разі піднімайтеся, ми чекаємо.
Чоловікові було за сорок. Колишній міліціонер-слідчий, а нині приватний детектив, він був худий і похмурий, уся його поведінка свідчила, що він сам собі начальник і взявся співпрацювати з нами тільки тому, що опинився в скруті; і якби роки три тому його не звільнили з міліції за статтею «непридатність даній посаді» (читай за пияцтво і систематичну втрату документів), то він послав би нас усіх під три чорти. Не буду довго розводитися, він знав, який вигляд мав би кожен із нас після трьох тижнів безупинних допитів, і ставився відповідно.
Зайшов. Сів на стілець навпроти Мишка. Глипнув на нього і, не звернувши уваги ні на Костика, ні на мене, заговорив до Ігоровича, який платив йому гроші, а тому був єдиний, хто, на думку екс-мента, а в майбутньому за такої поведінки і екс-ПД,[1] заслуговував хоч на якусь увагу:
— Оскільки ви заплатили тільки завдаток…
Ігорович витяг із внутрішньої кишені пачку грошей.
— І ми домовлялися, що решту я отримаю після того, як виконаю всю роботу…
Ігорович кивнув.
— Я надаю вам інформацію, — він витяг із дешевої папки пачку видрукуваних на принтері аркушів і почав читати: — Казино «Золотий Дракон». Відкрите тисяча дев’ятсот дев’яностого року. Перші його власники — Андрій Звонцев і Петро Самишний — уже через півроку після відкриття розпочали поділ гральною закладу, внаслідок чого Петро Самишний був убитий сімнадцятого листопада ввечері в під’їзді свого будинку. Через рік у власній машині був підірваний Андрій Звонцев. Майже два місяці «Дракон» залишався без хазяїна, а потому його викупив у дружини Звонцева за вісімсот тисяч якийсь Леонід Влоцлав.
На аркуші було більше, ніж десяток прізвищ, тому Ігорович попросив:
— Коротше.
— Останній власник казино — Володимир Аренський. Підприємець із кримінальним минулим. Доказів нема, але є всі підстави вважати його причетним до вбивства колишніх власників. Тримає заклад уже три роки. Відкрив три філії в різних, в основному центральних, районах міста. Усі називаються однаково і розраховані на невелику гру.
— Конкретніше про власника.
— Володимир Борисович Аренський, тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ятого року народження. Розлучений. Бездітний. Починав бойовиком у банді Сахіна. Звинувачений у причетності до вимагань, викрадень і вбивств. Ховаючись від розслідування, виїхав за кордон. Через рік після зняття з нього всіх обвинувачень повернувся. На той час банда Сахіна була знищена. Зібрав і очолив уцілілих її учасників, найняв ще зо два десятки людей. Улаштував чотирьохмісячну війну з правлячими бандами. Переміг. Відвоював частину міста, його визнали авторитетом. Пережив три замахи. Тисяча дев’ятсот дев’яносто восьмого року легалізувався як бізнесмен. Нині володіє більш ніж трьома десятками фірм, кількома виробництвами, мережею казино «Золотий Дракон».