Выбрать главу

Ми явно поспішили, про це свідчили табло в холах кожного поверху й у кожнім залі:

«До гри залишилося 3 години 17 хвилин»

Коли приїхав Костя, напис сповіщав:

«До гри залишилося 2 години 56 хвилин»

Щоб показати себе часу було більше ніж досить, і ми пішли в ресторан, вирішивши, що саме там зможемо продемонструвати свою платоспроможність з повним розмахом.

Сівши за різними столиками, ми почали вдавати з себе багатих марнотратців. Загалом ми й були такими, але бути — одне, а робити так, щоб це визнали навколишні — зовсім інше. Але це не так складно, як може здатися на перший погляд, тим більше що ми витрачали спільні гроші — наші чотириста тисяч.

Після кожного виграшу ми спершу поповнювали цей статутний фонд нашої організації, а вже потому ділили залишок.

— Краще витрачати несвої гроші, — сказав колись Ігорович. І він мав слушність.

Спільними грошима ми розраховувались у ресторанах і барах, коли придивлялися до якого-небудь казино, саме з них ми давали чайові офіціанткам і барменам, які змішували незвичайні шейки. І починали гру: сто тисяч мені, по сто тисяч фішками Мишкові та Кості, щоб у випадку мого програшу вони могли наповнити стіл переді мною фішками для нових ставок, і я не припиняв гру.

Ну а якщо я програвав, то всі ми (крім водія Сашка, який саме з цих причин отримував менше, ніж усі інші) складалися по сто тисяч і починали все з самого початку.

Це був бізнес, і він нас влаштовував.

4

У казино кожен із нас поводився так, як вважав за потрібне. Костя взявся перераховувати свою пачку грошей. Мишко замовив половину з найдорожчих страв і пляшку навмисно запорошеного, нібито столітнього коньяку. Ігорович майже миттєво опинився в компанії двох блондинок і наливав їм стільки, що якби вони були професіоналками в цій галузі, то, швидше за все, одержали б за цей вечір прапор чи, як мінімум, якийсь вимпел з тих, якими нагороджують панянок, які змусили клієнта розщедритися по-справжньому.

Я ж залишився незадоволений першою стравою. Замовив другу і попросив заодно замінити і вино.

Дочекавшись появи одного з особистих охоронців власника казино (фотографія номер сім з купленого за п’ять тисяч досьє), я прикурив від платинової запальнички і повернувся у бік сцени, де саме з’явився досить пристойний, але занадто вже академічний джаз. Було схоже, що у своїй ідеї «нам потрібні найкращі» власники «Золотого Дракона» трохи перестаралися. Принаймні, з джазом. Для гарної музики їм потрібен був хтось простіший.

Я слухав музику, нудьгував, іноді постукував сигаретою об край попільнички і пив вино.

Табло на стіні сповіщало:

«До гри залишилося 2 години 31 хвилина»

Залишалося тільки чекати. І я чекав.

Не без задоволення намагався угадати, яка з чотирьох наших ставок виграє.

5

Виграли «знуджений буржуа» і «хвалькуватий бандит». «Щедрий ненажера» і «полисілий від надмірної любові до силіконових пань при грошах» — програли. Коли на табло з’явився напис: «До початку гри залишилося вісім хвилин», до мого столика підійшов здоровань з опухлими від багаторічних бійок пальцями (фотографія номер чотири) і, поклавши переді мною золоту картку з чорним драконом, мовив:

— Ми будемо раді бачити вас у залі на п’ятому поверсі.

Костику картку вручив невідомий — його фотографії в нашому досьє не було.

Коли годинник показав «залишилося 00–01», я вклав у рахунок десяток купюр і встав. Мене впустили в головний зал казино. З першого разу. І це був добрий знак.

Розділ 4

«Золотий Дракон»

Я вийшов з ресторану, коли табло в холі, повному м’яких диванів і срібних попільничок на високих ніжках, повідомило:

«Бажаємо вам виграти»

Уже потім Мишко, який не потрапив у зал, розповідав, що кожне з табло писало щось своє. У залі одноруких бандитів — «Джекпот виріс до 219.395», у стриптиз-барі — імена стриптизерок: «Леді Вінтер, Пташка Рокх, Самотня Діва», у ресторані на першому поверсі на екрані застиг букет електронних квітів. Тому, якщо якесь табло і показувало час, то розтягувало кожну хвилину на сто вісімдесят секунд. Ірреальний світ. Головний закон його — часу не існує, час зупинився, не думай про нього і грай. Грай, поки не закінчаться гроші, або не здолає втома.

— У них класний стриптиз, — сказав Мишко наступного дня.

Але це було не найголовніше з того, що він дізнався.