— Ні, — відповів я і одним коном програв ще шістдесят тисяч.
— Скільки в нас залишилося?
Я глянув на фішки:
— Двісті двадцять тисяч.
— Чудово, — мовив Мишко.
Я навіть не став сперечатися — менше, ніж за вісімнадцять хвилин ми програли більшу частину того, що мали. Але це аж ніяк не означало, що час схаменутися і зупинитися. Якраз навпаки, потрібно було продовжувати гру.
Невдача. Вона асоціюється з виродком, який стоїть за спиною, дихає в саме вухо і повторює смердючим шепотом:
— Тобі пощастить, обов’язково пощастить.
Ти бачиш бездомних, які спилися. Вони креслять на землі схему столу і безупинно повторюють:
— Мало виграти «двадцять шість». Що ж сталося?
Юнака, який корчиться на підлозі серед гральних столів і кричить на грані божевілля: «Ні. Ні. Ні. Ні!» Він програв гроші, які збирався покласти в банк, гроші свого роботодавця, який лише три місяці тому вбив людину.
Жінок, які торгують собою для того, щоб випровадити клієнта, вдихнути кокаїн і піти в казино. Програти і вранці почати все спочатку.
Невдача — це куля в голову, це удар саперної лопати по потилиці, це рояльна струна, що стискає твоє горло. Найстрашніше, що може статися з тобою, — це коли удача покине тебе.
Існує тільки один шанс врятуватися. Ні, не «вчасно зупинитися», а відкупитися. І кожен гравець, принаймні, кожен із тих, хто збирається закінчити свою кар’єру, забезпечивши собі достойну старість, робить це тієї миті, коли виграє.
Скільки разів ми з Мишком роздавали частину фішок тим, хто просив їх у нас.
Побутує фраза: «Віддайте мені свій програш». Почувши її, ти даєш прохачеві пару фішок, а разом із ними і свій шанс на програш.
Коли тобі щастить, а гравець поруч із тобою припиняє грати, бо в нього скінчилися фішки, ти даєш тому тисяч п’ять на удачу, щоб він міг їх програти, стати жертвою програшу замість тебе.
Ще можна поміняти кілька тисяч на жетони і роздати їх любителям «одноруких бандитів» — найбільш наївним романтикам казино. Нехай грають, програють і збагачуються.
Щоразу, відвідуючи казино, ти платиш данину своїй невдачі.
Одного разу ми вийшли з казино, розташованого біля річки. Наші кишені були напхані грошима, і ніхто навіть не намагався відібрати їх у нас. Після ночі, проведеної в прокуреному і задушливому салоні, ми не могли надихатися повітрям, тому вирішили прогулятися.
Ми спускалися кам’яними сходами. Раптом Костя угледів напівголого чоловіка на одній зі стін набережної і запитав його:
— Ти часом не морж?
Той зняв годинник і вже було похитнувся, щоб злетіти сторч головою і розбити крижане склепіння річки, як Костя закричав: «Зупинись!»
Він з Мишком прожогом підбіг до невідомого, схопив його за руку і не дав упасти вниз. Чоловік тремтів і скиглив як побитий пес.
— Що сталося? — запитав Мишко.
— Ка-зи-зи-но, — простогнав той.
— Ну то й що, — відповів Мишко.
— Вони… Я… Мені… Вони… Всі… Не знаю… — невідомий знову зробив спробу кинутися у воду.
Але Мишко з Костем і цього разу стримали його.
А потому Костя запитав:
— Скільки?
— Сорок дві тисячі.
Ми дали йому майже п’ятдесят і вкотре відкупилися від невдачі.
Ну а стосовно «головне вчасно зупинитися», скажу відверто: це брехня, таке можна почути тільки від людей, які жодного разу не були в казино. Як можна зупинитися, коли ти віриш у те, що після наступної ставки удача поцілує тебе в губи? Як можна взагалі грати, якщо не вірити, що ще трішечки — і ти виграєш?!
— Ходімо у готель, — сказав я Мишкові, — забери залишок, а я через хвилину наздожену тебе.
— Добре.
Мишко попрямував до виходу.
Я ж приготував п’ять ставок. Однак якщо тобі не пощастило кілька разів, то поспіль ситуацію важко змінити.
Після чотирнадцяти останніх конів, за моїми припущеннями могли виграти тільки «чотири», «двадцять один», «два», «двадцять п’ять» або ж «сімнадцять». Я поставив на всі ці п’ять чисел і програв, бо кулька зупинилася на «тридцять одному».
— Виграло «тридцять один», «чорне».
— Здорово.
У мене залишилося всього чотирнадцять фішок, і я сказав Яні:
— Спускайся вниз і візьми в нашої охорони всі гроші, які у них є. Хоч гривнями, хоч фунтами, хоч доларами, візьми і принеси сюди.
Охоронці виявилися людьми грошовитими і зібрали для Яни майже дев’яносто тисяч. Правда, спершу вони подзвонили Льоні і сказали:
— Хлопці — ваші друзі — програють і просять у борг.