Учений назвав правильну цифру на сто двадцятій секунді. Його вітали оплесками. Він лишився четвертим конкурентом. Сфінкс повернувсь до Філіпа:
— Ви згодні подвоїти?
— Так, — відповів Філіп.
— Ще б пак, — недобре всміхнувся Шарлюн. — З двома тисячами недалеко поїдеш.
— Друге запитання! — виголосив сфінкс. — Тепер трохи математики. Яке найбільше число, що його можна виразити трьома цифрами.
Тінь розгубленості промайнула в Філіпових очах, відтак він опанував себе.
— Дев'ятсот дев'яносто дев'ять! — підказав йому Смішко.
— Це не так легко, — промовив Шарлюн. — Таке нікчемне запитання — не що інше, як пастка.
Стрілка хронометра оббігла циферблат. Філіп одкрив нарешті рота:
— Це цифра дев'ять, піднесена до дев'ятого степеня, що його так само піднесено до дев'ятого степеня.
— Браво! — вигукнув сфінкс. — Ви виграли чотири тисячі франків.
Зала несамовито плескала в долоні.
— Для мене це китайська грамота, — признався Шарлюн. — Але нема чого казати — Філіп має в голові трохи лою.
— Дивіться на здоровила! — прошепотіла Сандрін.
Здоровило притьмом відповів, не змигнувши й оком. Голомизько ж вочевидь був лютий ворог математики. Він одкрив широкого рота, довго мовчав, а тоді ледь видушив: «Дев'ятсот дев'яносто дев'ять». Його духом виряджено з кабіни.
— Вже четвертий! — гукнув Смішко, мало не падаючи із стільця.
Вчений заходився просторікувати так само, як і перше.
— Ви ходите навколо відповіді околясом, — глузливо промовив сфінкс. — А стрілка тим часом обертається. Нагадую — лишилося двадцять секунд.
Учений з розчарованою міною сказав точну алгебраїчну формулу й забився в куток кабіни.
— У Філіпа лишилось тільки двоє суперників, — сказала Міке, ледве переводячи дух. — Ще одне невелике зусилля — і він звалить вченого та здоровила.
— Тримайся, Філіпе! — прошепотіли приятелі.
— Третє запитання! — мовив диктор до Філіпа. — Ви подвоюєте, юначе?
Філіп кивнув головою. — Чудово! Ну ж бо, скажіть мені результат математичної дії отаких цифр.
І він зразу написав на чорній, оберненій до глядачів таблиці, три дев'ятки на такий манір: [[9]9]9.
— Це неможливо! — гукнув Філіп, приголомшений.
— Ми пропали, — пробелькотіла Сандрін.
— Це таки пастка! — кинув Шарлюн.
Сфінкс жестом угамував гомін у залі й повернувся до Філіпа.
— Ваша правда! — об'явив він. — Але скажіть, чому саме неможливо?
Філіп тепер щиро сміявся в своїй кабіні.
— Дуже просто, — відповів він. — Ця дія дала б триста сімдесят мільйонів цифр. Ціле життя довелось би їх писати або проказувати…
Злива «браво!» вітала цю відповідь.
— Ви виграли вісім тисяч франків, — промовив сфінкс. — Ну, далі!
Здоровило й цього разу не схибив, але загаявся з відповіддю на півтори хвилини. Здавалось, він розгубився і вже не був такий певний себе, його теж привітали оплесками.
Настала черга базіки-вченого. Він, бачилося, й трохи не збентежився і враз відважно почав:
— 387. 420. 489. 872. 518. 229. 341. 117. 765. 675. 688. 981…
За дві хвилини пролунав гонг, — і вчений вибув з гри. Глядачі реготали.
— Ви добре почали, — безжально мовив сфінкс. — Але, зважаючи на ваш вік, не встигнете скінчити до самої смерті. Тож раджу вам міркувати проворніше.
— Заберіть ученого! — гукнув Смішко.
— Ну, далі! — пробурчав Шарлюн, кинувши лютим оком на здоровила.
— Ви згодні подвоїти ставку? — спитав сфінкс у Філіпа.
— Згоден!
— Тепер трохи історії…
Лицарі, тісно притулившись одне до одного перед телевізором, нічого не бачили й не чули довкола. Душею вони були вкупі з Філіпом, шанси котрого зростали від запитання до запитання, кожне з яких могло проте вибити його з сідла.
Хвилин із десять Філіп мужньо відбивав підступні атаки усміхненого сфінкса. Він не схибив жодного разу. Здоровило теж тримався, але згубив уже свою незворушність, і його грубе, плескате обличчя залисніло потом, Філіп був нервовіший, імпульсивніший, кожне запитання било його ніби електричним струмом. На щастя, незабаром він з полегкістю осміхнувся, і лицарям одлягло від серця.
— Виграли двісті п'ятдесят шість тисяч франків! — оголосив сфінкс після восьмого запитання. — Згодні подвоїти?
— Подвоюй! — заволали лицарі, тупаючи ногами.
— Подвоюю! — відповів Філіп, начебто їх почувши.
Сфінкс знав, з ким мав до діла. За два роки цієї гри він допевнився — десь на двадцятій хвилині в суперників щоразу з надмірної напруги макітриться голова, і найбезглуздіші запитання заганяють їх у глухий кут.
І він спитав:
— Де сіють клобук, у горах чи на долинах, на піску чи на грунті?
Філіпові очі широко розкрилися. Якусь мить здавалось — земля захиталася йому під ногами. Хронометр одцокав п'ятдесят, сто секунд. Глядачам у кав'ярні Вьє забило дух.
— Клобук, — прошепотіла Сандрін. — У кожному разі, він у нас не росте…
Аж ось Філіпове лице проясніло: йому сяйнула думка.
— Клобук — не рослина! — мовив він обурено. — Це чернечий одяг з каптуром.[17]
— Виграли п'ятсот дванадцять тисяч франків! — гукнув сфінкс. — Ще один тур, і мільйон — ваш. Розляглися шалені оплески.
— П'ятсот дванадцять тисяч франків! — повторив Шарлюн. — Це майже стільки, скільки нам треба, а решту можемо навіть настарцювати! Могікани врятовані!
— Ще ні! — зітхнув Рудик. — Якби Філіп не подвоїв в наступному турі…
— Далі! — гукнув сфінкс.
Він підійшов до кабіни, де сидів геть упрілий здоровило.
— Скажіть нам, любий мосьє, де сіють клобук? — спитав він якнайлюб'язніше. — На долинах чи в горах? На піску чи на грунті?
Здоровило й гадки про те не мав. Цей таємничий клобук якось випав з його енциклопедичних розвідок. І він навмання мовив:
— І на грунті, й на піску, з березня по вересень.
— Вибуваєте! — невмолимо гукнув сфінкс.
— Заберіть здоровила! — закричали хором шестеро лицарів.
— Чи ви нарешті замовкнете? — гукнув мосьє Вьє, заглядаючи в двері.
Філіп у своїй скляній кабіні на порожній сцені здавався дуже самотнім і ще тендітнішим, як завше.
Сфінкс повернувся до зали:
— Отже, перед вами — лідер нашого великого конкурсу «Вдвоє більше або нічого!». Він зараз може вибути з гри з п'ятистами дванадцятьма тисячами франків, що їх уже виграв. Може він іще раз — востаннє — подвоїти, але ризикує все втратити. Проте як відповість правильно — виграє мільйон двадцять чотири тисячі франків. Прошу вас — пильнуйте зараз тиші й не ворушіться — я поставлю останнє запитання. Філіп не чує вас, але добре бачить. Хай ніщо не заважає йому обдумати свій рішенець.
У залі запанувала мертва тиша. Сфінкс, карбуючи кроки, підійшов до кабіни.
— Розважте гарненько, Філіпе! — мовив він уже не весело, а сухо. — Вам вільно зараз вибути з гри з вашим виграшем — це справжнє багатство для хлопця вашого віку. Хай не спокушає вас мільйон, що маячить оце перед вами. Неправильна відповідь — і ви втрачаєте все. Останнє, десяте, запитання може збавити весь ваш здобуток.
— Хай він не подвоює! — простогнав Фріске, ламаючи руки. — Він же все втратить!
— П'ятсот дванадцять тисяч франків — це ж куди краще, як нічого! — промимрив Шарлюн.
— Філіпе, не подвоюй! — одним духом видихнули всі.
— Філіпе, ви подвоюєте? — вигукнув зненацька сфінкс.
П'ять хвилин тиші. Філіп напружено вдивлявся перед себе, ніби питаючи поради якоїсь любої йому істоти, — чи бути йому розсудливим, а чи зважитись на ризик.
— Філіпе, милий, не подвоюй! — волали лицарі, скрегочучи зубами.
— Подвоюю! — чітко виголосив Філіп.
— Ні! Ні! Ні! — загорлав Шарлюн, схопившися за голову. А Сандрін та Міке забилися в куток маленької зали, щоб більше нічого не бачити й не чути.
17
Французьке