— Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.
Баронова-Козино
—Так!
Мазайло голосніш:
— Только Жучка...
Баронова-Козино
— Толька Жучка...
Мазайло про себе:
— Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах...
Баронова-Козино
— Прекрасно!
Мазайло, Баронова разом, натхненно:
— То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Баронової-Козино чути «впап'хах», у Мазайла — «упопихах».
Баронова-Козино
— Ну от! Прекрасно!
Мазайло зворушено і глибокодумно:
— Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!
Баронова-Козино
— Запишіть їх — далі ще більше буде!
Мазайло побожно:
— Запишу собі на папері і на серці...
Сів писати, шепочучи, немов молитву:
— Замість г — к, замість к — в, б — п, о — а...
Мокій до Улі:
— Читайте далі.
Уля
— Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...
Мокій
— Так.
Уля голосніш:
— Хорювали, обнімалися — слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою...
Мокій
— Так.
Уля голосніш і вільніш:
— Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами — розвіємось цвітами...
Мокій, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благально руками:
— М'якше! М'якше! Цьвітами...
Уля м'яко:
— Цвітами.
Мокій
— Прекрасно.
Уля зворушено:
— Розсіємось цвітами... Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати... (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та... (заплакала) сестриця...
Мокій
— От вам і маєш... Та чого ви, Улю? Чого?
Уля плачучи:
— Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне...
Мокій, сякаючись:
— Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажіть, п'ятниця...
Уля покірливо:
— П'ятниця...
Баронова-Козино до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:
— Ах, Боже мій! Що це таке?
Мазайло звівся, як дракон:
— Ха-ха-ха! Це по-їхньому зветься українізація!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх.
Уля здригнулася, скочила, зблідла:
— Ой, що це таке?
Мокій, схопивши ручку з пером в одну руку:
— Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!
Другою мало не зірвав — розчинив знов двері. Став.
Важко нависла передгрозова тиша.
Мазайло, ледве стримуючись, до Баронової-Козино:
— З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к — г, замість г — в, п — б... Наприклад. Наприклад... (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?
Баронова-Козино
— Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама… (Почала, теж заплуталась). Замість ґ — г, замість к — х, б — п… Ах, Боже мій, п — б… наприклад (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!..
Тим часом Мокій до Улі:
— Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть. Замість ґ — г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею... (У нестямі). У криницю його! У криницю!..
Убігли Мати й Рина.
Мазайло до Мокія:
— Це мене?
Мокій до батька:
— Тільки тебе.
— У криницю?
— З новим прізвищем!
— З новим прізвищем?
— З новим прізвищем! У криницю!
Мати до Рини:
— Чуєш?… (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побігли в розпачі у коридор. Тим часом Мокій до батька:
— Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
Мазайло
— Я справді серйозно міняю наше прізвище.
Мокій вдруге:
— Ти... наше прізвище міняєш справді, серйозно?
Мазайло
— Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
Мокій
— Наше прізвище?
Мазайло
— Наше прізвище.
Мокій
— Ти?
Мазайло
— Я.
Мокій
— Мазайло?
Мазайло
— Я вже не Мазайло.
Мокій
— Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
Мазайло
— Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду...
Рина з дверей голосно, радісно:
— Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!
Мати назустріч:
— Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...
Рина, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:
— ...А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася...
Тьотя
— Я розумію... Я так і знала, але... але дозвольте спитати...
Мазайло поцілував тьоті руки:
— Пахнєт сеном над лукамі... Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію... Як до причастя підходив... І от (на Мокія) він! Він!..
Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:
— Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але...
Мазайло показав на Баронову-Козино:
— Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній...
Тьотя привіталася:
— Ах, я так і знала, але...
Рина на Улю:
— Моя подруга — Уля Розсохина.
Тьотя
— Ах, розумію, але...
Мазайлиха до Мокія:
— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
Мати
— Отакий, як бачиш, Мотенько!