Вікна були затулені важкими шторами, і світло крізь них майже не пробивалося. На плечі Ізольди сидів Креня, а на столику поміж бронзовими підсвічниками у тьмяному блиманні свічок лежав непритомний… Мінімакс!
Вас дивує, як він тут опинився? Про це варто розповісти докладно.
Поки Олег тягав цеглу, Ліза наводила на дачі порядок. Вона старанно та дуже обережно вимила тарілки від «Геркулеса», який вони з дракончиком поїли з величезною насолодою. Потім вона висипала з каструлі залишки каші в тарілку — їх лишилося тільки дві! — для Олега і засунула її у духовку: не прохолоне, поки брат надійде, та й не заважатиме, а то ще й ця розіб'ється.
Весь цей час Мінімакс дрімав у кишеньці Лізчиного фартушка. Та коли мала заходилась підмітати скалки від тарілок і дзеркала, дракончик прокинувся і, щоб не заважати Лізці, легенько вислизнув із затишної кишеньки, до якої вже починав звикати, мов до гніздечка. Він озирнувся на всі боки і принюхався.
У кутку хатинки за розкладушкою він помітив барвисту коробочку. Мінімакс покрадьки підповз до неї та обережно обнюхав. Пахло духмяно і солодко. Дракончик уважно придивився і прочитав на коробочці напис:
КОСМОС
Сигарети вищого сорту
Дракончик аж захихотів тихесенько, так його потішив цей напис.
Що таке Космос, він чудово знав із власного досвіду. Ще б пак! Жити у сузір'ї Дракона та подорожувати звідтіля на Землю — і не знати Космосу!
Про сигарети він також чув.
Річ у тім, що до його організму, незважаючи на всілякі запобіжники й фільтри, все ж таки проник одинокий ген куріння — так званий «тютюновий ген».
Один із предків Мінімакса у свій час надто зловживав тютюном — ніколи не розлучався з люлькою, яку йому подарував знайомий богатир, що сам кинув палити. Од цього ядучого зілля предок дракончика й помер у розквіті сил, коли йому було всього-на-всього сімсот тринадцять років. А середній вік драконів, котрі пройшли випробування і стали на масове виробництво, сягає кількох тисячоліть.
Коли дракони переселилися у своє нинішнє сузір'я, вони, маючи гіркий досвід, почали нещадно боротися з тютюном, від якого — вони знали — стають сіро-жовтими й немічними не лише могутні дракони, а й люди, надто — діти. Але все ж таки поодинокі порушники тютюнової заборони, на жаль, серед драконів часом траплялися. От і до Мінімакса прослизнув від предка отой каверзний і підступний тютюновий ген.
Тепер, почувши п'янкий аромат тютюну вищого сорту та побачивши такий рідний і щемливий напис — «Космос»! — той триклятий ген захвилювався, занервував, забігав по всіх драконячих жилочках, грубо розштовхуючи ліктями антитютюнові гени, що злякано притихли від такої агресивної зухвалості. Він і примусив Мінімакса хвилюватися.
Дракончик чудово усвідомлював, що курити дуже шкідливо — про це й зараз лементували ображені антитютюнові гени з усіх своїх останніх сил. Та Мінімакс чомусь волів їхніх розпачливих застережень не чути, а прислухався лише до самотнього гена-курця.
Він ухопив звабливу барвисту коробочку передніми лапками, вибрався з-під ліжка, підповз до Лізки, міцно притискаючи свою знахідку до животика, і смикнув малу за шкарпетку.
— Тобі чого, Максику? — нахилилась до нього Ліза.
— Та от, під розкладушкою знайшов, — показав Мінімакс сигарети.
— Ой, це ж татові! — вигукнула здивована Лізка. — Тільки ж він покинув палити… Мабуть, приховав від мами про всяк випадок. Давай я їх переховаю, щоб тато не знайшов, — вирішила Лізка і простягнула руку, щоб забрати сигарети.
Але Мінімакс відскочив і крильцями прикрив знахідку.
— Не дам! — запищав він. — Я їх знайшов, отже тепер вони — мої!
— Це ж отрута! — злякалася мала. — Ти вб'єш себе!
— За нас, драконів, не хвилюйся, — пихато мовив Максик. — Сигарети нам смакують більше, ніж вам, скажімо, тістечка, — збрехав дракончик і додав: — Краще дай сірники — припалити нічим.
Лізка не дуже вірила дракончикові, а втім — хто його зна, які у цих драконів порядки та звички! Вона побігла на кухню.
— Ага, ага! А сірників нема! — радісно помахала вона, коли повернулася, перед носом Мінімакса порожньою сірниковою коробочкою. — Усі вийшли.
Дракончик не повірив, попросив її нахилитись і сам зазирнув до коробочки. Та пересвідчився, що Лізка не обманює, і засмутився. Раптом погляд його зупинився на чималенькому дерев'яному молотку для приготування відбивних, який висів над плиткою. Очі Мінімакса радісно зблиснули, й він вигукнув:
— О! Запальничка — вищий сорт!
— Де? — не зрозуміла Лізка.