Ізольда Сократівна важко опустилася на стілець, сховала відразу постаріле обличчя у подолі атласного халату — і гірко заплакала.
— Не побивайтеся марно, — пожалів хазяйку Креня. — Я підкажу вам, що робити.
Ізольда втерла сльози й уважно подивилася на мудрого птаха, ніби й справді повірила, що той допоможе.
— Відпишіть свої гроші Товариству по охороні природи, — запропонував Креня.
Ізольда жахнулася. Як?! Її гроші, які вона всіма неправдами на світі назбирала для Бобчика, — і отак, ні за що ні про що, та комусь віддати?! Не бувати такому! Вона ще при своєму розумі!
До Ізольди відразу повернулися колишній спокій і врівноваженість, і їй навіть зробилося соромно за свою тимчасову слабість.
Креня нічого не помітив, бо Ізольда таким самим скорботним голосом пообіцяла:
— Згода, Кренечко, відпишу. Тільки потім, пізніше.
— Е ні! Якщо писати — то зараз, або, — Креня розправив крила, — я негайно лечу до Крутивуса.
— Куди! Стривай! — злякалася Ізольда. — Пишу! Уже пишу! — Вона схопила пом'ятий паперовий аркушик, олівець і сіла до столика. «Напишу, аби відчепився, — подумала Ізольда. — А потім… потім викину!..»
Вона розгладила папірець і під диктовку птаха написала:
ЗАПОВІТ
Всі гроші, що належать мені, добровільно віддаю
Товариству по охороні природи —
на утримання диких птахів.
Ізольда Сократівна
— Ну що, радий? — спитала Ізольда, коли Креня двічі уважно перечитав написане. — А тепер хай папірчик полежить поки що ось тут. — Хазяйка відкрила шухляду й глибоко засунула свій заповіт. — От скінчаться квіточки на продаж, продам курочок своїх і все оце добро, — Ізольда обвела рукою своє майно, — додам виручені гроші до тих, що є, тоді все й перекажу твоєму улюбленому Товариству. Хай підгодовує бідолашне птаство.
Креня не дуже вірив їй, але був спокійний: про шухлядку, де лежав заповіт, він знав дещо таке, про що Ізольда і не здогадувалася…
Раптом почулося жалібне чи то попискування, чи то стогін.
Вони кинулись у другу кімнату, де полишили непритомного Мінімакса, і побачили, що дракончик ворушиться і здивовано кліпає повіками.
— Де… я?.. — кволим голосочком спитав Мінімакс, коли побачив над собою незнайому жінку з птахом.
— У справжніх друзів, — відказала Ізольда і взяла дракончика в руки.
— А де Ліза й Олег? — поцікавився Мінімакс.
Він ще досі почував себе страшенно гидко після куріння, тож відразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на світ, ніколи в житті більше не торкатися тютюну в будь-якому вигляді!
— Вдома вони, де ж їм бути! Але зараз до них не можна, — відповіла Ізольда, бо ще не придумала, як обдурити Мінімакса, і підшукувала вірогідне пояснення.
Аж тут хтось щосили загрюкав у вхідні двері.
Ізольда заметалася по кімнаті.
— Ой, Максику, тобі треба негайно сховатися!
— Чому? Від кого?
— Потім поясню! — відмахнулась Ізольда. — Там таке сталося, таке-е-е!.. — Раптом на очі їй трапив пилосос «Вихрь». Вона підбігла до нього й наказала Максику: — Сюди!
Дракончик прочитав назву — «Вихрь» — і не став заперечувати: адже вихори, тайфуни, бурі та смерчі — драконяча стихія! Мінімакс спритно зістрибнув з рук Ізольди у темну посудину пилососа і почув, як над ним клацнула кришка.
8. ТОВАРИШ ВАСЯ
Коли Ліза нарешті перестала плакати й докладно розказала про все, що сталося, поки Олег бігав за прокатним котом, брат розсердився не на жарт.
— Невже ти не могла потерпіти диму? Адже терпіла, коли тато курив! Чи взагалі забрала б у Максика сигарети.
— Він так просив, так просив… — виправдувалась жаліслива Лізка і знов була зібралася плакати. Та Олег, як то кажуть, змінив гнів на милість.
— А в садку добре шукала? — поцікавився він.
— Та я кожну травиночку обдивилася, навіть малину облазила! Ось, поглянь! — показала вона братові подряпані литки.
— Треба зеленкою намазати, — стурбувався Олег, — а то ще зараза яка причепиться.
Він знайшов в аптечці пляшечку з зеленкою, наквецяв від душі Лізчині подряпини, не забуваючи сильно дмухати на них, а тоді спитав:
— Ти кажеш, сусідка натякала на озеро?
— Ага. Казала, що ящірок там — хоч греблю гати.