Рівно о п’ятій ранку голосно задзвенів у його кімнаті будильник, і майже водночас із ким у двері подзвонив Олег.
Сергій, ще сонний, сів на ліжку й почав терти очі, які так не хотіли розтулятися.
— Давай, давай! — почув він раптом і побачив Діму, який у довжелезних трусах з квіточками підскакував на одному місці, закинувши бороду за плече. — Зарядочку — раз-раз! — і де той сон!
Сергій нарешті переборов себе, зіскочив з ліжка, покрутив перед собою руками, кілька разів присів — і помчав відчиняти Олегові.
Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснідали, бабуся, яка вже була в курсі справи, сказала:
— Ви ж дивіться, не довго, щоб у школу не спізнилися!
— Не спізнимось! — відказав Сергій, і вони утрьох вискочили за двері.
— Ану, хто перший! — гукнув Олег і зірвався з місця.
За ним помчав Сергій, а позаду всіх залопотів, голосно посапуючи, Діма.
Коли б хто бачив їх у цю мить! По дорозі до ліска бігли, немов лошата, два худорлявих, струнких хлопчики, а за ними, не відстаючи анітрохи, котився, мов колобок, малесенький дідуганчик, дзвінко ляскаючи по стежці величезними кедами!
Ранок тільки-но займався. Сонячні промені ледь торкали верхівки дерев, на траві ще поблискувала нічна роса, але птахи вже зняли дзвінкоголосий щебет.
Небавом трійця вибігла на лісову галяву.
Після неділі вона мала жалюгідний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожні бляшанки від консервів, биті пляшки, шмаття газетного паперу, якісь недоїдки.
— От так-так! — похитав головою Діма, уважно роздивившись навколо. — Руки б за те поодбивати!
Хлопці погодилися з ним і вирішили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!
Коли вони знесли сміття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергій звернувся до Діми:
— То як, спробуємо?
— Ну що ж, — не дуже охоче згодився Діма, — коли вже прийшли. — Він сів посеред галяви, попросив хлопчаків відійти подалі — про всяк випадок! — і почав, щось бурмотіти собі під носа та розмахувати руками, раз по раз позираючи в небо.
Сергій з Олегом стояли осторонь і з нетерпінням поглядали навколо: чи не сталося вже якої дивовижі?
Раптом невідомо звідки — адже був такий тихий, сонячний ранок — налетів дужий вітер, і за якусь хвильку сонце закрила величезна чорна хмара.
Діма підвівся з трави:
— Не виходить! Бачите, он і сонце вже закрив, а слів про плавання ніяк не згадаю. Ну, спробую, останній раз! — попередив він, вигукнув щось зовсім незрозуміле й замахав руками на хмару.
І тут із хмари вдарила довжелезна сліпуча блискавка, за нею пролунав такий грім, що аж земля задвигтіла під ногами, й відразу ж уперіщила злива!
— Тікайте! — зойкнув Діма і перший кинувся геть.
Хлопці, не менш налякані, помчали слідом! Вони бігли назад утричі швидше, ніж до лісу, і вже за кілька хвилин, ущент мокрі й захекані, дзвонили у двері квартири Кудликів.
— Вимокли, експериментатори! — зустріла їх бабуся. — Швидше перевдягайтесь, а то застудитесь! Ось і вам, — простягла бабуся свою кофту Дімі. — Ще ж тільки вчора нежить був.
— Я сам винуватий, — промимрив Діма, знімаючи мокру одежину і влазячи в бабусину кофту, що діставала йому до п’ят.
— Чому ви? — здивувалася бабуся. — Вчора в останніх вістях казали, що ранком можлива короткочасна гроза. А я, стара, забула вас попередити. Та он, до речі, уже все й кінчилося! — І бабуся кивнула за вікно, де й справді знову сяяло сонце.
— До чого тут останні вісті! — знизав плечима Сергій. — Це Діма грозу зробив!
— Он воно що! — усміхнулась бабуся. — Ну, тоді інша річ. А тепер давайте гаряченького чайку — і до школи.
Перевдягнений Сергій, Діма у бабусиній кофтині та Олег в Сергієвих штанцях і сорочці посідали до столу.
— А знаєш, — раптом звернувся до Сергія Діма, — я таки пригадав потрібні слова.
— Та ну! — ледь не захлинувся гарячим чаєм Сергій.
— Плавання у вас сьогодні? — хитрувато усміхнувся Діма.
— Так!
— Ну от, — пояснив Діма, — коли зайдеш у басейн, — тільки спершу заходь, де неглибоко! — лягай відразу на воду й пливи! Але при цьому весь час повторюй подумки:
— І все? — здивувався Сергій.
— І все, — кивнув Діма.
— Неодмінно так і зроблю! — радісно засяяв Сергій. — Величезне вам спасибі!
— Нема за що, — кинув Діма, — дрібниці.
Хлопці хутко поковтали чай, Сергій вихопив із холодильника торт для класу — й вони заспішили до школи: адже по дорозі треба було ще заскочити до Олега за його портфелем.