— Точно! — підтримав Діму Олег. — Вона така…
— Що ж, — кинув Діма з погрозою в голосі, — коли так — я відправлю її у країну Навпакинію!
— Куди?! — вихопилося в Сергія.
— У країну Навпакинію, от куди! — повторив Діма сердито й пояснив: — Є така країна, де все-все навпаки. А ми, Діми, засилаємо туди найвреднючих дітей. Я не так давно кількох послав, тому потрібні чарівні слова ще добре пам’ятаю.
Бабуся, Олег та Сергій з недовірою дивилися на Діму.
— Не вірите? — ображено кинув той. — І не треба…
І раптом Діма почав зникати.
Він прозорішав просто на очах — ніби танув у повітрі.
— Ой, — перелякався Сергій, — що з вами?!
— Нічого, — буркнув Діма. — Просто для тих, хто мені не вірить, я зникаю — назавжди!
— Ми віримо вам! — вигукнули всі хором. — Віримо! Тільки не зникайте, будь ласка!
— Тоді інша річ, — посміхнувся задоволене Діма і відразу ж набув попереднього вигляду. — А тепер приступимо!
Діма приставив до рота долоні, наче рупор, і вигукнув у стелю:
— Все, вона — там! — упевнено сказав Діма. — Тепер і відпочити можна. — І він полегшено плюхнувся у крісло.
— Ой, що це?! — у ту ж мить вигукнув дідок і… витяг зі щілини між спинкою та сидінням крісла загальний зошит у пошарпаній жовтій обкладинці.
— Мемуари! — здивувався Сергій.
— Вони, ріднесенькі! — зрадів Діма й притиснув зошит до серця. — Що ж, давайте тоді почитаю, я ж обіцяв.
— А як же Птурська? — перебив його раптом Сергій. — Виходить, ви її даремно в Навпакинію вирядили?
— Нічого не даремно, — буркнув Діма. — Вона й так заслужила.
— Але ж батьки збожеволіють! — сплеснула руками бабуся. — Треба її негайно повернути!
— Нічого з батьками не станеться! — пхикнув Діма. — Я зробив так, ніби вона до своєї бабусі ночувати поїхала. Хай трохи побідкається, а завтра вранці поверну її. Ну, слухайте! — Діма розкрив зошита, прокашлявся й урочисто почав: — Розділ перший. Я і закон всесвітнього тяжіння. Одного серпневого дня я прогулювався яблуневим садом в Англії. Сонечко припікало добряче, й мені закортіло пити. Води поблизу не було, тож я здерся на першу-ліпшу яблуню й заходився смакувати соковитими, рум’яними яблуками. Раптом під моє дерево прийшов якийсь чоловік і вмостився під ним. Я його відразу впізнав: це був відомий фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон. Він сидів і паличкою писав щось на землі. Потім зламав її, пожбурив у траву, а все написане витер ногою. У цю мить мені страшенно залоскотало в носі, я не втримався й так голосно чхнув, що з дерева, на якому я сидів, посипались яблука, й одне, найбільше, щосили буцнуло фізика по маківці. Раптом він зірвався з місця і стрімголов кинувся геть… Лиш через двадцять років я дізнався, що це моє яблуко допомогло Ньютонові відкрити закон всесвітнього тяжіння!.. Звичайно, моя природжена скромність не дозволила мені на той час розповісти вченому світові про свою роль у цьому відкритті… Але нащадки мене згадають!
На цьому Діма закінчив і гордо глянув на всіх: ну як, мовляв, сподобалось?!
— Неймовірно! — вигукнула захоплено бабуся. — Тепер я знатиму, хто допоміг Ньютонові. Але, пробачте мене, стареньку, як ви опинилися в Англії?
Діма чомусь трохи почервонів і неохоче буркнув:
— Наукове відрядження.
Ніхто не наважився розпитувати його, що ж то було за «наукове відрядження», бо він, мабуть, украй образився б, а то й зникнув би…
Тому Сергій і собі вигукнув:
— Неймовірно!
Діма гордо всміхнувся й мовив:
— Ну, коли вам подобається, то завтра я ще розділ прочитаю: про мене та про Робінзона Крузо!
— Про кого?! — аж підскочив Олег.
— Про Робінзона Крузо! — кинув Діма. — Невже не зрозуміло?..
Всі знову ледь не розреготалися, але стримались. І тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:
— Та вже десята година! Ану, швиденько спати!
Олег з усіма попрощався й пообіцяв, що завтра о п’ятій заскочить.
Коли він пішов, бабуся, як обіцяла, натерла цибулі, вичавила з неї сік і закапала Дімі в носа. Він увесь час совався, голосно сміявся й вигукував:
— Ой, не можу! Ой, лоскотно!
На цьому недільний день 18 травня закінчився, і всі полягали спати.
7
Кажуть, понеділок — день важкий. Це вповні відчув на собі Сергій Кудлик.