Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зірками Чумацького Шляху — і розтанула поміж ними…
У цей час на балконі у місті стояли Олег з Лізкою і до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засіяне зорями.
«Невже так і не побачимо Мінімакса? — з тривогою думали брат і сестра. — Невже так і не помахаємо йому?»
Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помітили яскраву зірку, що швидко прокреслювала небо.
«Невже — Мінімакс?!» — блискавкою майнула у дітей думка, і вони міцно схопилися за руки.
А зірка піднялася до Чумацького Шляху, пригальмувала свій рух — і раптом почала кружляти серед інших зірок.
— Дивися! — вигукнув Олег, усе зрозумівши. — Зірка щось пише!
Затамувавши подих, брат і сестра широко розкритими очима уважно стежили за рухами зірки.
Ось з’явилася літера «Я»…
За нею — літери «ПО»…
А тоді, вже швидше, — «ВЕРНУСЬ»…
Олег та Лізка скрикнули від радості і щосили замахали руками.
А зірка спалахнула ще яскравіше, наче побачила їх, і широкими — на півнеба! — рухами виписала останнє слово:
МІНІМАКС!
А тоді зникла у таємничих глибинах космосу…
Кольорові вкладинки
