Дракончик чудово усвiдомлював, що курити дуже шкiдливо -- про це й зараз лементували ображенi антитютюновi гени з усiх своїх останнiх сил. Та Мiнiмакс чомусь волiв їхнiх розпачливих застережень не чути, а прислухався лише до самотнього гена-курця.
Вiн ухопив звабливу барвисту коробочку переднiми лапками, вибрався з-пiд лiжка, пiдповз до Лiзки, мiцно притискаючи свою знахiдку до животика, i смикнув малу за шкарпетку.
-- Тобi чого, Максику? -- нахилилась до нього Лiза.
-- Та от, пiд розкладушкою знайшов, -- показав Мiнiмакс сигарети.
-- Ой, це ж татовi! -- вигукнула здивована Лiзка. -- Тiльки ж вiн покинув палити... Мабуть, приховав вiд мами про всяк випадок. Давай я їх переховаю, щоб тато не знайшов, -- вирiшила Лiзка i простягнула руку, щоб забрати сигарети.
Але Мiнiмакс вiдскочив i крильцями прикрив знахiдку.
-- Не дам! -- запищав вiн. -- Я їх знайшов, отже тепер вони -мої!
-- Це ж отрута! -- злякалася мала. -- Ти вб'єш себе!
-- За нас, драконiв, не хвилюйся, -- пихато мовив Максик. -Сигарети нам смакують бiльше, нiж вам, скажiмо, тiстечка, -- збрехав дракончик i додав: -- Краще дай сiрники -- припалити нiчим.
Лiзка не дуже вiрила дракончиковi, а втiм -- хто його зна, якi у цих драконiв порядки та звички! Вона побiгла на кухню.
-- Ага, ага! А сiрникiв нема! -- радiсно помахала вона, коли повернулася, перед носом Мiнiмакса порожньою сiрниковою коробочкою. -Усi вийшли.
Дракончик не повiрив, попросив її нахилитись i сам зазирнув до коробочки. Та пересвiдчився, що Лiзка не обманює, i засмутився. Раптом погляд його зупинився на чималенькому дерев'яному молотку для приготування вiдбивних, який висiв над плиткою. Очi Мiнiмакса радiсно зблиснули, й вiн вигукнув:
-- О! Запальничка -- вищий сорт!
-- Де? -- не зрозумiла Лiзка.
-- Та ось же, над плиткою, -- показав Мiнiмакс.
-- Хiба це запальничка? -- засмiялася Лiзка. -- Це молоток для м'яса.
-- Для вас, людей, може, й молоток, а для нас, драконiв, -запальничка, -- пояснив Максик. -- Давай бери її та гати ось сюди! -I вiн пiдставив потилицю, щiльно вкриту роговими щитками.
-- Та ти що! Я ж тебе можу вбити!
-- Не хвилюйся! Хiба не бачила, як я головою у дверi бабахнув? Ото ж бо... Я ж уже казав: пiсля роботи ваших богатирiв нашi драконячi голови нiчим не проб'єш.
-- Але при чому тут вогонь? -- не зрозумiла дiвчинка.
-- А при тому, що вiд удару по потилицi з очей посиплються iскри, а я вiд них припалю.
Лiзцi дуже закортiло поглянути на таку дивовижу, i вона наважилась. Взяла молоток, легенько розмахнулася -- та бацнула Мiнiмакса по потилицi.
Нiяких iскор вона не побачила.
-- От i нема нiчого! -- розчаровано сказала вона.
-- Звичайно, нема, якщо бити так нiжно! -- розсердився дракончик. -- Ану, спробуй дужче!
Лiзка розмахнулася вдруге -- i поцiлила дракончиковi точно помiж вухами. Молоток дзвiнко брязнув об щитки -- iз очей Максика вихопився жмут блакитних iскорок, вiд яких дракончик дуже спритно прикурив сигарету, наче робив це все своє життя. От що значить тютюновий ген! Вiн перемiг опiр iнших генiв i направив на шкiдливий вчинок бiдолашного дракончика, який нi сном нi духом не вiдав, що його чекає...
-- Красотища! -- мовив Мiнiмакс, глибоко затягаючись, мружачи очi й випускаючи в повiтря густий струмiнь тютюнового диму. -- Нектар! Бальзам! Амброзiя!
Вiд ядучого диму Лiзка закашлялась -- аж сльози з очей побiгли -замахала руками, розганяючи дим, i благально попросила дракончика:
-- Максику, ти краще вийди в садок i там покури, поки я приберу, а то твiй дим очi менi виїсть.
-- Нема питань, -- вiдразу згодився Мiнiмакс, ухопив пачку з сигаретами i вискочив надвiр.
Там вiн розлiгся на прохолоднiй травичцi пiд вишнею, поклав поруч коробочку з отрутою i почав смалити сигарету за сигаретою, припалюючи одну вiд одної...
Лiзка тим часом скiнчила прибирати й покликала Максика, та їй нiхто не вiдповiв. Вона вийшла в садок i роззирнулася навкруги: дракончика нiде не було. Раптом погляд малої впав на пачку вiд сигарет i купку недопалкiв пiд вишнею. Мала пiдбiгла до дерева й уважно подивилася в травi. Максика i тут не було!
Тодi навколiшках вона облазила весь садок, навiть колючi заростi малини, та дракончик -- як у воду впав!..
Тодi Лiзка почала голосно схлипувати i шморгати носом. На цi звуки з-за паркану вистромилася голова Iзольди Сократiвни i спитала:
-- Чого, дитинко, рюмсаєш? Загубила щось?
-- Дракончика, -- схлипнула Лiзка, але вчасно схаменулася й додала: -- Ящiрку! Вона на дракончика схожа. Я для школи впiймала, для живого куточка, а вона десь утекла.
-- Пхе-хе! -- реготнула сусiдка. -- Та цього добра бiля озера -хоч греблю гати. Збiгай i впiймай. -- З цими словами Iзольда Сократiвна крутнулася на мiсцi i зникла у своєму будинку, де, як ви пам'ятаєте, на неї чекав непритомний Мiнiмакс, котрого хвилин п'ять тому принiс Креня.
Так, так! У цьому нема нiчого дивного.
Якщо ви не забули, Креня весь час стежив за подiями на дачi, сидячи на яблунi. Коли Мiнiмакс вийшов у садок курити, птах, який був насторожi, нечутно й непомiтно перелетiв на вишню.
Чекати йому довелося не так уже й довго.
Вже пiсля сьомої сигарети в головi Максиковi запаморочилося, в ротi зробилося страшенно гiрко, жахливо защипало язика, його занудило, перед очима попливли хиткi кольоровi кола -- i дракончик знепритомнiв.
Креня зразу ж злетiв з вишнi, вправно i обережно пiдхопив дзьобом нерухоме й безпорадне тiльце дракончика -- i полетiв до хазяйки.
-- Що це за гидоту ти в хату принiс?! -- накинулась на птаха Iзольда, коли Креня поклав свою здобич перед нею на столик. -- Ти що собi дозволяєш?! Усяку здохлятину додому тягнеш! Та я тебе зараз до мiлiцiї запроторю! -- I намiрилась була змахнути Мiнiмакса ганчiркою зi столу, та Креня раптом, мов вiтер, налетiв на неї i дужим крилом ударив по руцi.
Од такої нечуваної поведiнки птаха Iзольда аж присiла, заклiпала очима, а тодi заверещала:
-- Та я тебе! Та я тобi!.. -- Вона несамовито шукала очима, чим би важким огрiти Креньку.