Про всяк випадок птах злетiв аж на шафу -- далi вiд грiха! -- i вже звiдти, щоб трохи остудити хазяйку, каркнув, наслiдуючи її сина Бобчика:
-- Ша, хазяєчко! Без панiки! Не робiть хвилi -- гра варта свiчок...
Кренинi слова вiдразу нагадали Iзольдi її рiдного синочка, що досить частенько висловлювався у такий спосiб на своєму пунктi склотари. Вона заспокоїлась, але все ще роздратовано спитала:
-- Ти що там: варнякаєш, бiсова мара?
Птах вирiшив на образи поки що не звертати уваги -- адже перевага була зараз на його сторонi, -- а тiльки недбало кинув:
-- Мiж iншим, ця, як ви кажете, гидота -- справжнiй дракон на iм'я Мiнiмакс Перший.
-- Ото цей?.. -- Iзольда бридливо пересунула Мiнiмакса лакованим нiгтем, але знову назвати загадкове створiння "гидотою" вже не наважилась.
-- Так, саме вiн, -- пiдтвердив Креня i розповiв Iзольдi про все, що побачив i почув...
-- Та це ж справжнiй скарб! -- вигукнула Iзольда, коли вислухала птахову розповiдь. -- Тепер я побудую теплицю i пiдключу до неї дракона: хай дихає полум'ям та обiгрiває її. Ох, i квiточок же в мене буде -- i цiлий рiк! А грошеня-а-ток!.. -- Iзольда у захватi вiд небачених прибуткiв аж заплющилась.
Раптом вона замислилась.
-- А як його приручити? -- спитала вона Креню. -- Вiн же ось-ось оговтається, розiзлиться, коли побачить, де вiн, i все тут потрощить!
-- Не бiйтеся, -- заспокоїв хазяйку птах. -- Якось-то обдурите його. Полякайте, наприклад, як i мене, мiлiцiєю.
-- Ти маєш рацiю, -- зрадiла Iзольда. -- Так i вчиню. Тiльки-но вiн прийде до тями, я зразу ж розповiм йому про паспортний режим. Прописка в нього є? Нема, хо-хо! А паспорт є? Теж, хе-хе, нема! А коли так, -- будьте ласкавi, голубе, до райвiддiлу -- для з'ясування особи. -- I вона зареготала, пишаючись собою, а Креня лиш презирливо скривився.
-- Давай приведем його до тями, -- мовила Iзольда, видобуваючи з шухляди пляшечку з нашатирем.
Креня, що вже й сам трохи оговтався, вiдсахнувся, бо вже колись нюхав цю гидоту, i ненароком зачепив пляшечку: вона впала й розбилася. Кiмната вiдразу наповнилась ядучим запахом -- й Iзольда, затуливши носа, прожогом кинулась до дверей, ледь не пристукнувши бiдолашного птаха, що теж шугонув навздогiн.
-- Чого це ви, Iзольдо Сократiвно, дверима б'єтеся? -- образився Креня, поправляючи прим'яте пiр'я. -- Оце така шана за все, що я зробив?
-- Цить, дурню! -- гримнула на нього Iзольда. Вона вирiшила, що тепер птах їй уже не потрiбний. Що вiн у порiвняннi iз справжнiм драконом? Пусте мiсце! -- Можеш взагалi забиратися геть, якщо тобi тут не подобається.
-- I заберуся! -- вiдказав Креня. -- З радiстю заберуся. Але ви, шановна Iзольдо Сократiвно, забули, видать, що навчили мене розмовляти. А якщо хтось умiє бачити, слухати й говорити, ще й при цьому знає чимало, скажiмо, про комерцiю вашу чи про банковий банк, -тут Креня зробив невеличку паузу, щоб поглянути на реакцiю хазяйки, -той при бажаннi дуже легко знайде собi вдячного спiврозмовника й слухача, ну, скажiмо, нашого глибокошановного дiльничного Крутивуса.
Iзольда аж пiдскочила вiд такої пiдступностi свого вихованця, на неї напала гикавка. Ледь-ледь подолавши її, вона вирiшила змiнити тактику.
-- Кренюсю, любчику мiй чорноперий! Не звертай на стареньку бабцю уваги, прошу тебе! То я так, до слова -- не подумала й ляпнула. А взагалi, я -- хороша. Ти ж не забув, хто порятував тебе вiд злої смертi?
-- А хто знущався надi мною все життя? Хто бив мене, голодом мордував, у клiтцi замикав?! -- Нарештi Креня вирiшив вiдвести душу, бо вiдчув своїм вундеркiндiвським воронячим розумом: час священної помсти неухильно наближається!
-- Я ж виховувала тебе! Для тебе ж старалася!
-- Нiчого собi "виховання"! -- вiдвернувся Креня.
-- Було, Кренечко, ой, було-о-о! -- пiдлещувалась до птаха Iзольда. -- Та нащо старе згадувати -- у кожного своя важка доля. А я хочу, аби моєму Бобчиковi гарно жилося, от i збираю грошики. Може, хоч йому долю полегшу.
-- Еге, полегшите! -- презирливо каркнув Креня. -- Та вiн у вас скоро на той свiт вiдбуде, бо пиячить без просипу. I, до речi, -- за вашi ж грошики.
-- Не каркай, клятущий! -- схлипнула Iзольда, почувши правду про свого синулю, яку старалася приховувати навiть вiд самої себе. -- Вiн покине, я знаю, покине! От побачиш!
-- Так вiн вам i покине! От коли б заробляв грошi трудом, потом i мозолями власними, тодi, може, й кинув би. А так -- легкi набутки, нечеснi, нетрудовi, -- i пропивати легко.
-- Все! -- не стрималася нарештi Iзольда й з усiєї сили грюкнула кулаком по столику, аж здригнулися атланти на пiдсвiчниках. -- Бiльше не дам йому нi копiйки! -- прийняла вона тверде, як їй здавалося зараз, i остаточне рiшення. Це, мабуть, уперше в життi, бо Кренинi слова змусили її серйозно замислитись над майбутнiм сина.
-- Куди ж ви подiнете грошi, що в банках позакривали?
-- Навiть не знаю, -- щиро зiзналася Iзольда, бо теж уперше задумалась: а й справдi, навiщо їй цi грошi, коли їх треба ховати вiд стороннього ока, нiчого зайвого на них не купиш, щоб ненароком не запiдозрили в шахрайствi? А всi отi килими, дорогi меблi, кришталь, порцеляна, коштовнi перснi, зваленi в потаємнiй кiмнатi, -- для чого все це, коли й похвалитися нема перед ким?!
Iзольда Сократiвна важко опустилася на стiлець, сховала вiдразу постарiле обличчя у подолi атласного халату -- i гiрко заплакала.
-- Не побивайтеся марно, -- пожалiв хазяйку Креня. -- Я пiдкажу вам, що робити.
Iзольда втерла сльози й уважно подивилася на мудрого птаха, нiби й справдi повiрила, що той допоможе.
-- Вiдпишiть свої грошi Товариству по охоронi природи, -запропонував Креня.
Iзольда жахнулася. Як?! Її грошi, якi вона всiма неправдами на свiтi назбирала для Бобчика, -- i отак, нi за що нi про що, та комусь вiддати?! Не бувати такому! Вона ще при своєму розумi!
До Iзольди вiдразу повернулися колишнiй спокiй i врiвноваженiсть, i їй навiть зробилося соромно за свою тимчасову слабiсть.
Креня нiчого не помiтив, бо Iзольда таким самим скорботним голосом пообiцяла:
-- Згода, Кренечко, вiдпишу. Тiльки потiм, пiзнiше.
-- Е нi! Якщо писати -- то зараз, або, -- Креня розправив крила, -- я негайно лечу до Крутивуса.