Тут же в Iзольди виникла, на її думку, блискуча iдея. Вона умовила тата вiдвезти додому квiти, потiм забрати її з ринку i разом навiдатися в Круглик.
-- Є варiант!.. -- загадково всмiхнулася вона.
А коли вже в Круглику "незрiвнянна Iзольда Сократiвна", як почав величати її астроном Валяйко, запропонувала йому вiддати пiд дачу споруду" де колись мешкала коза Митрофанiвни, -- тато ледь не заплакав вiд її людської щедростi й безкорисливостi.
Iзольда всiм казала, що Валяйко пропонував їй грошi, але вона й слухати не схотiла: вважала, що для неї i так велика честь i насолода, якщо її сусiдом буде справжнiй астроном -- знавець космiчних глибин i таємничих порухiв зiрок.
Зрештою тато привiз маму, i вона лишилася в повному захватi як вiд незрiвнянної Iзольди Сократiвни, так i вiд дачi.
Того ж пам'ятного дня Валяйки завезли на омрiяну дачку свої речi, а влiтку, коли Олег повернувся з пiонерського табору, i дiтей.
Такий королiвський жест ще вище пiднiс авторитет Iзольди в очах кругликiвцiв, i тепер вона зробилася чи не найповажнiшою людиною в селi -- чого й прагнула весь час.
Та коли б хто зазирнув у щедру й безкорисливу душу цiєї жiнки глибше, то побачив би там зовсiм-зовсiм iнше...
4. ТАЄМНИЦЯ IЗОЛЬДИ
А тепер час розповiсти, як жила Iзольда Сократiвна насправдi.
Якщо перша кiмната, в якiй вона приймала своїх не дуже частих гостей, виглядала захаращеною i неохайною, то друга, дальня, була, навпаки, розкiшною.
Увiйшовши до неї крiзь маленькi, майже непомiтнi дверцята в тому ж темному кутку, де стояла клiтка Кренi, вiдвiдувач був би приголомшений ще на порозi.
Стiни кiмнати щiльно затуляли схiднi килими ручної роботи. Яких тiльки вiзерункiв тут не було! Око дивували й тiшили рiзнокольоровi казковi жар-птицi. Гнучкi дiви в шароварах вигиналися в загадковому танку. Дивовижнi химернi створiння сходились у герцi, а над ними в бiрюзовому небi гойдалися екзотичнi риби з хвостами й плавцями, як у павичiв.
На пiдлозi теж лежав килим, у ворсi якого нога тонула трохи не до колiна. По кутках кiмнати стояли старовиннi крiсла з витими поручнями у виглядi змiй iз роззявленими пащами, а на всю бiчну стiну простяглася так звана посудна гiрка, що вiддалено нагадувала сучасний сервант. Гiрка ця була iз справжньої карельської берези, оздоблена пацьорками, ! виблискувала дзеркальними задниками, в яких вiдбивалися прим'якшенi кольори музейного кришталю й порцеляни.
Посеред кiмнати, як центр усього цього дива, стояв столик червоного дерева з крученими гнутими нiжками, якi прикрашало рiзьблення у виглядi виноградної лози. На столику тьмянiли два бронзовi старовиннi пiдсвiчники у формi атлантiв, котрi у своїх могутнiх руках, якi згодилися б для роботи вантажникiв на залiзницi, тримали товстi свiчки з воску вишневого кольору.
До цiєї кiмнати Iзольда Сократiвна заходила лише пiзнього вечора, скiнчивши всi свої буденнi клопоти: розпродаж яєчок дачникам, догляд за квiтами, дружнi балачки з сусiдками про погоду й мiжнародне становище. Але перед тим, як зайти, вона старанно готувалася.
Скромне сатинове плаття й плюшевий чорний жакет летiли в темний куток першої кiмнати, щоразу лякаючи Креню. Замiсть цього ганчiр'я вона вдягала розкiшний атласний халат з малюнками, що пасували кольорами до килимiв. Замiсть босонiжок на гумовiй пiдошвi, за чотири карбованцi тридцять сiм копiйок, Iзольда Сократiвна взувала вишитi золотою ниткою капцi, облямованi хутром нерпи, цiну яких навряд чи змiг би точно визначити навiть найкращий прийомщик комiсiйного магазину. А на старанно вимитi й змащенi дорогим французьким кремом руки настромляла коштовнi перснi з дiамантами.
Наприкiнцi вона робила зачiску. Iзольда збирала волосся, ще густе й чорне, мов пiр'я у Крениному хвостi, в тугий жмут на потилицi, заколювала його черепаховим гребiнцем i лише тодi повагом прочиняла заповiтнi дверцята.
Зручно вмостившися в одному з крiсел, Iзольда вiдкривала прихованi за килимом вiд стороннього ока дверцята стiнної шафи.
На перший погляд можна було здивуватися: серед такої розкошi -- i звичайнiсiнька тобi стiнна шафа-комiрчина з нефарбованими сосновими полицями, ущерть завантаженими пiвлiтровими банками з варенням.
Але це -- тiльки на перший погляд.
Iзольда розсувала у першому рядi банки з варенням -- i за ними вiдкривалися теж банки, закатанi металевими кришками. Та в цих банках зберiгалося не варення з яблук, вишень чи слив. У цих банках лежали... грошi!
Як i кожна дбайлива хазяйка, що наклеює на закручену банку з варенням папiрець i на ньому пише сорт варення й коли його зварено, так само Iзольда Сократiвна закручувала в пiвлiтровi банки купюри у десять, двадцять п'ять, п'ятдесят i сто карбованцiв, робила на банках наклейки з медичного пластиру i теж щось писала на ньому червоним фломастером. Але писала, звичайно, не сорти варення -- де ви бачили варення з грошей! -- а якiсь загадковi цифри, скажiмо, такi:
25.1500.VIII.
Цей напис стороннiй людинi нiчого б не сказав, але не Iзольдi. Для неї вiн означав дуже й дуже багато. Ось як вiн розшифровувався:
Грошовi купюри по 25 карбованцiв.
Всього в банцi -- 1500 карбованцiв.
Грошi зiбрано в серпнi.
Грошi в банки Iзольда закручувала з багатьох мiркувань.
По-перше, в банках, на вiдмiну вiд грунту, печер чи iнших традицiйних схованок для скарбiв, вони не псувалися.
По-друге, так, пiд виглядом варення, банки не привертали зайвої уваги -- в разi чого...
По-третє, якщо треба буде кудись переїхати -- банки легко можна завантажити в ящики, котрими Iзольду Сократiвну запросто забезпечив би синочок Бобчик -- адже для приймальника склопосуду це дрiбниця!
I -- по-четверте, i це головне! -- слова "банка" та "банк" здавалися Iзольдi близько спорiдненими.
Як їй це не було прикро, але в нашiй країнi приватних банкiв нема, та й не може бути. Якщо у вас є зайвi трудовi грошi, ви можете тримати їх у будь-якiй iз численних ощадкас. Iзольда ж ощадкаси обминала десятою дорогою, бо грошi, якi вона мала, були далеко не трудовi. От вона й надумала влаштувати собi свiй власний потаємний "банковий банк", як Iзольда його називала.
Банк Iзольди Сократiвни налiчував уже стiльки банок, що потребував переоблiку та iнвентаризацiї: жiночка давно збилася з рахунку! От вона й збиралася взимку, коли роботи поменшав, зайнятися цiєю справою, а поки що не дуже сушила собi голову. Та й приємно було мати стiльки грошей, що й полiчити не просто!
Ще сподiвалася вона придбати для пiдрахунку грошей мiнiкомп'ютер, та зiткнулася з непередбаченими труднощами: комп'ютери, як виявилося, продавали тiльки державним установам та органiзацiям.
Такий хiд справ трохи образив Iзольду: ач якi! Звичайнi школярi, яким iще треба таблицю множення вчити, -- i тi можуть собi спокiйно й безкоштовно обраховувати свої задачки на комп'ютерах, а вона, можна сказати, -- мiльйонерша, мусить користуватися допотопною рахiвницею!
Та Iзольда поки що не дуже й побивалася. Вона сподiвалася рано чи пiзно роздобути омрiяний мiнiкомп'ютер, а тим часом вирiшила досконально оволодiти прийомами роботи на ньому. I це, до речi, була чи не найповажнiша причина, чому вона запросила Олегових та Лiзчиних батькiв на дачу. Адже дiти Валяйкiв -- школярi i мають доступ до обчислювальної технiки. Та й мама їхня -- старший бухгалтер-економiст, тож Iзольда спершу пiдучиться в них, а там, гляди, -- i комп'ютером десь розживеться. У цьому їй допоможе Бобчик: адже для посади, яку вiн обiймав, нiчого неможливого нема! Навiть i тепер, коли люди здають переважно посуд вiд сокiв та мiнеральних вод, все одно бiля пунктiв прийому склотари завжди стоять черги. А Iзольда й Бобчик чiтко усвiдомили: там, де є черга, -- завжди можна погрiти руки.