ЩО ТАКЕ ІЗРАЇЛЬ
Американці люблять ідеалізувати історію своєї країни. Але згадаймо, з чого починалася Америка? Поряд із дисидентами, релігійними сектантами, переслідуваними в Європі, в Америку хлинула маса пройдисвітів, шахраїв всіх мастей. За багатьма з них, як кажуть, «мотузка або гільйотина плакали». Ще 160 років тому колонізатори вирізали корінне населення індіанців, цілими селищами. Про работоргівлю не будемо і згадувати. Цивілізація прийшла в Америку менше ніж 50 років тому. І за те, слава Богу.
В Ізраїлі ситуація майже один до одного. Прибульці, авантюристи з усього світу, «які називають себе євреями», щосили намагаються вигнати корінне населення окупованих земель, не зупиняючись навіть перед спробами фізичного знищення. Можна не сумніватися, якби не ООН, не протидія європейських країн, — добродії шарони й щаранські не посоромилися б застосувати й атомну зброю, і крематорії, не гірше ніж Гітлер. А що ще можна чекати від президента-«м’ясника», генерала Шарона, який з 14 років займається терористичною діяльністю? Те ж саме можна сказати про Менахема Бегіне і про багатьох інших політиків сучасного Ізраїлю.
Треба віддати належне мужності й об’єктивності вченого Фаїни Грімберг в аналізі нинішнього Ізраїлю. «Всі світові й не світові релігії мають своїх прихильників і свою спільноту. Але те, що конфесійна спільнота повинна отримати державу, — це черговий експеримент. Неможливо отримати порожню територію, — на ній уже хтось живе. Виходить, її треба в когось забрати. Виходить, треба створити певну похмуру, агресивну й узагалі нам добре знайому ідеологію. Ідеологію ксенофобії».
Мені здається, у Фаїни Грімберг не повернувся язик назвати речі своїми іменами. Слова ідеологію нацизму вона делікатно замінила «ідеологією ксенофобії». Цікаво, що колишні чиновники різного рівня, які вірою й правдою служили кремлівським вождям, приїхавши в Америку або Ізраїль, стали більшими сіоністами-нацистами, ніж Папа Римський католик. Продовжимо цитування: «Насправді ми Ізраїль знаємо погано. Ми знаємо його переважно за нашими співвітчизниками вкрай правого спрямування. Але там є й інші люди, які бачать, до чого призводить ситуація. Вони не хочуть самовизначатися як громадяни держави, яка веде війну з корінними жителями цієї території».
Це правда. Тверезомислячі люди в Ізраїлі є. Члени Кнесе-ту: Йоси Бейлін, Йоси Сарід, Шломо Бен-Амі, Юлія Вольфович, Роман Бронхман і ще низка осіб — найдалеко-глядніші політики. Вони виступають за визнання Палестинської держави й за більш-менш справедливий мир з арабами. На жаль, вони в меншості. Поки в меншості. Однак той факт, що десятки й навіть сотні військовослужбовців уже відмовляються служити на окупованих територіях Палестини, дає надію.
ІЗРАЇЛЬ — ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА НАЦИЗМУ
Первосвященики Давньої Іудеї зробили воістину геніальний за своєю диявольською витонченістю винахід. Політичну ідею національної винятковості, названу нині нацизмом, вони прикрили релігійною оболонкою. Мовляв, Бог після створення Світу створив спочатку євреїв, як «обрану» націю. І лише потім інших: росіян, італійців, німців, коней, свиней, верблюдів — живих істот. Іншими словами, ми — євреї, тут зовсім не причетні. Так розпорядився сам Всевишній. За те, що ми, євреї, сумлінно дотримувалися всіх його Святих заповідей, Він призначив нас (або «обрав»), як зразок для світу.
Відволікаючись від теми, зауважу. Формально існує свобода віросповідання. Але спробував би хто-небудь сьогодні оголосити себе засновником нової релігії і за прикладом іудеїв привселюдно заявити: мовляв, ми, французи або росіяни, чукчі, німці і т. д., є «обраною» Богом нацією. Такого «первосвященика» відразу затаврували б як расиста. Звинуватили б його в пропаганді нацизму й розпаленні міжнаціональної ворожнечі. І напевно, запроторили б у каталажку. А новоявлену «релігію» відразу оголосили б екстремістською, деструктивною сектою й заборонили б. А от іудаїстам-сіоністам все безкарно сходить із рук.
Можна припустити, що дві тисячі років тому постулати сіонізму були якось виправдані. Тоді величезна Римська імперія, власне кажучи, і була «усім іншим світом» для євреїв й інших народів Близького Сходу. Для консолідації націй, у тяжкі періоди її історії; коли мова йшла про виживання, на допомогу залучали релігію. Віра в одного Бога, віра в чудо поєднувала народ і давала сили для боротьби. Яскравий приклад — історія французької дівчини Жанни д’Арк.
Відомо, «обраних» не судять. Вони тому й «обрані», що тільки вони вирішують, як розпорядитися долею окремої людини і навіть цілих народів. Кому можна дозволити жити, а кого бажано позбавити цього права. Особливо переконливо, якщо така акція відбувається від імені Бога. Перша спроба успішно проведеного геноциду одного з семітських народів була здійснена ізраїльським царем Саулом. Принаймні, цей факт зафіксований у «Святих Книгах». От як описує цю давню подію в одній зі своїх статей відомий чиказький сіоніст Олександр Лейдерман, на лекціях якого я не раз був присутній. Описує з відвертим схваленням (як взірець для наслідування) щодо нинішньої політики уряду Ізраїлю відносно арабів. І, мабуть, не тільки до них.
«Мені згадався епізод із нашої історії. Коротко передаю його в тому вигляді, у якому він викладений у Талмуді. Існувало в ті безумно далекі часи войовниче й садистське плем’я амалекітян. Воно було першим, хто після Синайського Одкровення спробував знищити єврейський народ, кинувши зухвалий виклик Всевишньому. За велінням згори, плем’я це повинне було зникнути з лиця землі. Війна з амалекитянами тривала кілька століть. Рішучий бій дав їм перший ізраїльський цар Саул. Військо амалекитян було знищене. Їхній цар потрапив у полон. У захваті від перемоги цар Саул вирішив зробити мінімальну, зовсім малюсіньку поступку ворогу. Цареві бузувірського племені було дароване життя. На одну тільки ніч. Вранці він був страчений. Ця ніч виявилася фатальною для єврейського народу. Амалекитянин переспав з рабинею, і вона завагітніла. Мудреці стверджують, що Амман (один із правителів Персії. — М. К.) був його далеким нащадком… Релігійні авторитети нового часу стверджують, що і Гітлер, і Сталін мають відношення до цього отруєного насіння. Мораль цієї історії досить прозора: неприпустима й найменша поступка».
Я сподіваюся, й читачеві статті мораль цієї розповіді теж «прозора». Згадування в «Святих Книгах», що Ізраїль «забрав собі землі семи народів», наводить на думку, що амале-китяни — далеко не єдиний народ, який знищили єврейські нацисти. Складається враження, що Гітлер був обізнаний із єврейською історією й вирішив скористатися історичним досвідом проти самих євреїв. Через 37 років після Гітлера генерал Шарон організував акт геноциду палестинських арабів у ліванських таборах біженців Сабра й Шатила. В 2001 році Суд Бельгії спробував притягнути Шарона до відповідальності, звинувативши його у військових злочинах. Але правосуддя зазнало невдачі, тому що один з учасників тих давніх подій і головний свідок звинувачення, член парламенту Лівану Хобейка був оперативно підірваний біля власного будинку. Підірваний, як тільки привселюдно оголосив, що буде свідчити в бельгійському суді як свідок.
Схожа інтерпретація найдавнішої історії Ізраїлю нинішніми ідеологами сіонізму, не що інше, як підбурювання й пропаганда тероризму й нацизму на державному рівні; його виправдання й заохочення. Теперішній Ізраїль — це досить успішна спроба відтворення гітлерівської Німеччини в мініатюрі. Але Гітлер свого часу не встиг зробити атомну бомбу. А Ізраїль має весь комплекс зброї масового знищення. І в Європі росте обґрунтована тривога. Відповідно до опитувань, близько 60 % населення об’єднаної Європи засуджують політику Ізраїлю. І лише Росія й США мовчазно схвалюють єврейський нацизм, який постійно змінюється. Жодного слова критики: ні в пресі, ні на радіо чи на телебаченні. З американською військово-політичною й економічною підтримкою Ізраїлю, російський промислово-фінансовий капітал також починає поступово працювати на ізраїльський мілітаризм. Настільки ж безвідповідально колись радянська влада «загравала» з німецьким нацизмом, постачаючи Гітлеру все необхідне для війни в Європі. Аж до 22 червня 1941 року. Тепер знайшли нового «друга»…