ІЗ БЕЗДАРНОСТІ — В «ГЕРОЇ»
Непомітно, крок за кроком, сіоністи зуміли втягти Америку у війну проти арабів. Не секрет, що Ізраїль використовує терористичні методи, якими послуговувались гітлерівські окупанти. І в цій війні проти палестинських арабів, США завжди беззастережно підтримували Ізраїль зброєю, фінансами, шпигунською інформацією й політично на всіх рівнях. Тобто США стали співучасниками у війні на стороні Ізраїлю.
Коли влітку 2001 року в Дурбаї, на сесії ООН, президент Буш за «проханням» генерала Шарона бойкотував рішення світового співтовариства, терпіння арабів закінчилося. І вже 11 вересня Америка отримала удар відплати. Цей акт не можна називати терором. Це диверсія на території держави, яка воює. Адже ніхто не називає терором атомні бомбардування Хіросіми й Нагасакі? Тоді загинуло в 50 разів більше народу, ніж у Нью-Йорку. Чи міг президент Буш передбачити наслідки свого бойкоту ООН у Дурбаї?
Версія перша. Звичайно, міг. Але що таке 3 тис. чужих життів для честолюбного політика? Тим більше, що свій пост Буш отримав у досить спірній ситуації. Ту т цілком міг зіграти «комплекс неповноцінності» і острах настроїти проти себе найвпливовіше в країні ізраїльське лобі. А який президент не хоче залишитися при владі на другий термін?
Версія друга. Своїм бойкотом ООН, президент Буш образив не тільки арабів, а й все світове співтовариство, ігноруючи рішення абсолютної більшості країн світу. Водночас він був упевнений у повній безкарності, незважаючи на кілька серйозних диверсій проти Америки через Ізраїль. Якщо визнати останню версію правдивою, напрошується висновок:
президент Буш — один із найбездарніших політиків Америки за останні кілька десятиліть. Шкода, що більшість американців цього не помітили. Втім, дивуватися особливо не доводиться. Давно відомо: хто контролює пресу, той маніпулює й суспільною свідомістю. В Америці преса переважно просіоністська. От один із прикладів. Видавець газети «Єрусалим Пост» (в Ізраїлі) пан Давид Радлер (DavidRadler), він же хазяїн ChikagoSun-Timesі низки інших газет в Америці. Мегаполіс Чикаго — це понад 8 млн жителів, один з найбільших у країні. У лютому 2002 року пан Радлер удостоївся почесної нагороди від сіоністів за активну підтримку Ізраїлю.
Зрозуміло, сіоністи зробили з Буша «героя» всупереч логіці подій і здоровому глузду. «Зробили» на подяку за допомогу Ізраїлю у війні з арабами. Немає сумнівів, повну моральну відповідальність за трагедію, яка сталася в Нью-Йорку 11 вересня, несуть генерал Шарон і президент США Джордж Буш. Шкода, що в результаті цієї масштабної трагедії постраждали сторонні люди. За законом совісті, Буш сам повинен був подати у відставку, як роблять політики в Європі, які не впоралися зі своїми обов’язками. Залишається сподіватися: час все розставить на свої місця. В історії немає місця лжегероям. Сіоністське лобі поширило свій вплив на всі державні й суспільні інститути Америки. Завдяки такому впливу на уряд США, сіоністи безкарно володіють власною зброєю масового знищення; перетворили Ізраїль у ядерну наддержаву. Це не перебільшення. Події 2001 року показали, що США, власне кажучи, поводяться як одна із провінцій Ізраїлю. Як член ООН, керівництво Ізраїлю ніколи не зважало на її рішення й завжди безкарно їх порушувало: ембарго на торгівлю з расистською ПАР (до Нельсона Мандели), чи будь-які інші рішення. Все це при беззастережній або мовчазній підтримці США. Згадаємо, коли атомну зброю створив Пакистан, відразу ж пішли економічні санкції. Але ми не знаємо прикладу, щоб президент США зажадав провести інспекцію установ і підприємств в Ізраїлі, які займаються розробкою й виробництвом зброї масового знищення: атомного, хімічного, бактеріологічного. Ізраїль, до речі, давно вже не приховує, що має ядерну зброю. От такий подвійний стандарт у політиці уряду США. Як рядовий член ООН, Ізраїль фактично має право вето в Раді Безпеки, маніпулюючи президентом США. Водночас цей факт свідчить — наскільки відстали сьогодні Сполучені Штати від Західної Європи в розвитку своїх демократичних інститутів. Адже людей, «які називають себе євреями», у США менше ніж 3 %. Проте вони зуміли нав’язати свою волю всім іншим громадянам величезної країни.
КОМУ ПОТРІБЕН ІЗРАЇЛЬ?
Поставимо питання по-іншому. Чи стало «євреям» легше жити після створення сіоністської держави? Реальність доводить, що для пересічних громадян нічого не змінилося. Але для авантюристів і шахраїв можливості розширилися. В Америку приїжджає «євреїв» більше, ніж в Ізраїль. І їх загальна кількість чи не вдвічі більша, ніж у самому Ізраїлі. Хто добре влаштувався, ті не квапляться їхати з Росії й інших країн, незважаючи на всі «угоди» генерала Шарона. Найбільш далекоглядні «євреї» добре розуміють, що Шарон піклується не про людей. Генералу Шарону потрібно більше «гарматного м’яса» для нових війн. Вже не рідкість, коли з Ізраїлю («землі обітованої») «євреї» емігрують у різні країни у пошуках кращої долі. Їдуть переважно в США або в Європу. Але відомо, євреї, які не визнають расизму й антисемітизму, непогано жили й продовжують жити в мусульманських країнах. Наприклад, у Тунісі, Марокко. Навіть в Афганістані жили, при талібах.
У цілому ж, через расистську політику Ізраїлю, юдофобство у світі зросло. Нині сіоністи виношують плани виселення всіх арабів з території, контрольованої Ізраїлем. Проводять різні «опитування» емігрантів із колишнього СРСР, щоб прикрити расизм «демократичною» процедурою. Для арабів вже введені спеціальні посвідчення особи. Це наслідування гітлерівського нацизму. Зрозуміло, такі акції не додають поваги державі Ізраїль і «євреям» у цілому.
Створюється враження, що сіоністи свідомо стимулюють юдофобство. Щоб потім переконувати всіх «у ворожості» світу до «обраних націй». Наприклад, ведучий “круглого столу” пан Борис Рабінер в одній з телепрограм, у лютому цього року висловив ідею: за одного вбитого єврея варто вбивати тисячу арабів. Одного разу після однієї з відповідних акцій відплати з боку палестинців у чиказькій газеті «Новий світ» на першій сторінці великим шрифтом з’явився заклик: «Знищити Палестинську автономію». І приписка дрібним шрифтом — «крайня думка». Однак така приписка не повинна вводити в оману. Газета ніколи не публікує матеріалів на захист палестинців. Навіть із позначкою «крайня думка». А от заклики: «Вбивати! Знищити! Зруйнувати!» — із задоволенням друкує сіоністська «інформація».
Така політика необхідна сіоністам, щоб перетворювати єврейські громади в «п’яту колону» Ізраїлю у країнах проживання. Тоді можна легко вербувати шпигунів і створювати «групи впливу» на користь сіоністської держави. Як ми вже знаємо, сіонізм проповідує, що єдина батьківщина для «обраних націй» — це «земля обітована», Ізраїль. Інтереси Ізраїлю вище від усього, де б єврей не жив. Звичайно, подібна ідеологія не може викликати повагу в корінних жителів будь-якої країни. Гітлеру знадобилося кілька років, щоб цивілізовані нації відкинути в середньовіччя. Сіоністам сьогодні складніше, ніж Гітлеру, але надії вони не втрачають…
Можна не сумніватися, що, зломивши опір палестинських арабів, сіоністи не заспокояться. Наступною ціллю експансії стануть Йорданія, Сирія, Ліван. А на довгострокову перспективу, можливо, і Єгипет. У сіоністській пресі вже писалося, що, мовляв, Ізраїль «поквапився» повернути Єгипту Синайський півострів і тепер для ізраїльських бомбардувальників стало менше можливостей для тренувань.
Ізраїль був створений 56 років тому. Якщо підрахувати, скільки «євреїв» й арабів загинуло за цей період, скільки коштів і людських зусиль безглуздо розтрачено на руйнування, відновлення й знову на руйнування, то доходиш сумних висновків. Створення сіоністської держави Ізраїль — трагічна помилка