Як сталося, що ми ще живі? вражено спитав старший із двох дипломатів. Останнє, що я запам'ятав, це блідо–рожевий гірський пік, який вилазить із хмар прямо на нас.
У нього ми не вцілили, заспокоїв начальство Ретиф. Нашої броні саме вистачило на те, щоб пом'якшити приземлення. Вона, разом із пружнистим листям, і врятувала наші шиї.
Де ми?
На острівці в північній півкулі, і схоже, що це єдина на планеті частина суші. Визначитися точніше у мене, боюся, не вийде, так що я взяв на себе сміливість призначити це місце Північним Полюсом.
Ну що ж, оглядаючись, зітхнув Магнан, полюс так полюс. А ці де? Знаєте, як на мене так краще здатися на милість Сковзалу. Чесно кажучи, не довіряю я цьому Оккійокку. Мені здається, в його рогатих очах таїться деяка підступність.
Боюся, що здатися прямо зараз нам не вдасться, сказав Ретиф. Ловці ще не приспіли.
Гмм. Не сумніваюся, що вони витратять на посадку більше часу, ніж ми. Я думаю, ми можемо поки що влаштуватися тут зручніше.
Так, але з іншого боку, розважливо сказав Ретиф, З якої статі нам їх чекати?
А хіба у нас є інша надія на порятунок?
Жоден з наших супротивників якось не викликав у мене бажання здаватися йому в полон, навіть якщо припустити, що вони взагалі беруть полонених.
Ви хочете сказати, здивувався Магнан, що Сковзало, наш колега–бюрократ, істота, з якою я осушив чимало бенкетних чар, що він буде мовчки дивитися, як нас страчують?
Може і буде, якщо не встигне стратити нас першим.
Господи, Ретифе, але що ж нам тоді робити? Як по–вашому, далеко звідси найближче село тубільців?
Я щось не помітив, доки ми спускалися, ніяких слідів цивілізації, ні міст, ні доріг, ні оброблених полів. Давайте понишпоримо на довгих хвилях.
Ретиф забрався до середини скаліченого катера, оглянув закріплений в амортизуючих тримачах радіоприймач, зростив декілька обірваних дротин та покрутив ручку настроювання. Нічого, крім легкого шурхоту почути не вдалося. Тоді він переключився на частоту, відведену для переговорів між суднами.
…ні на що не придатного двоокого лайдака! голосно і чітко сказав голос Сковзала. Старий мотлох, який ти іменуєш флагманом, знаходився до них ближче, ніж мій чудовий прапороносець! Саме ти був зобов'язаний підірвати їх до дідька, щоб і духу від них не залишилося!
Моя гнівається! Моя яріє! Чорт! Диявол! Подібні обвинувачення і від кого від п'ятиокого пройдисвіта з маргариновими перстами! Я в нестерпності! Погана справа!
Досить! прошипів Сковзало. Лайкою нічого не виправиш! Якщо м'якушники живі, якщо вони повідомлять, що ми обстріляли Земне судно, цілі орди їхніх огидних Захисників Світу злетяться сюди, наче ті жучихи на стиглих хробаків!
Я благаю! Моя регоче! Ти є дурня! Живі, а! Після такої катастрофи, цілком! Ні, неможливо, я повторюю! Навпаки, я думаю, моя зараз відновить наш диспут. На чому ми зупинилися? Ах так, моя описувала твоїх предків…
Слухай, ти, безголовий! Подібно до інших нижчих форм розвитку живої матерії, м'якушники з витонченим умінням чіпляються за життя. Ми повинні переконатися в їхній загибелі! А тому я зараз спущуся на планету, щоб нанести coup de grace {«Удар милосердя», останній удар (фр.)} кожному, хто зміг вціліти, ти ж почекай у сторонці, а ще того краще відійди у нічийний простір…
Це щоб ти міг безперешкодно захапати планету? Моя веселиться! Моя просто б'ється в холериці! Господи! Моя супроводжує, ось так!
Добре, раз ти наполягаєш. Можеш супроводжувати мене на борту моєї особистої канонерки. Я розпоряджуся про скромний ескорт із міноносців, він нас проводить до самої планети.
Дзуськи. Дякувати вам, але я віддаю перевагу власному кораблю. І ще моя візьме із собою кілька крейсерів, щоб у дорозі не було так самотньо.
Крейсерів? проскреготав Сковзало. У такому випадку, я думаю, парочка гроачіянських лінійних кораблів буде цілком доречна, просто для краси побудови, розумієш?
Комбінація вийде однобокою, якщо до неї не включити і фрайрський лінкор!
Власне кажучи, прошелестів Сковзало, не бачу, чому б мені не взяти із собою весь флот, просто на випадок, якщо під час моєї відсутності тобі раптом здасться привабливою думка вразити мене підлим ударом у спину.
Моя згодна! Я теж хочу! Так буде ще веселіше! Милість небесна! Повний уперед! І горе тому, хто відстане!
Згодний! Роджера на щоглу і ходу! уривчасто скомандував Сковзало.
Боже мій, Ретифе, пробелькотів Магнан, ці безумці готові зробити повномасштабне вторгнення, аби не випускати один одного з виду.