Шарудіння паперу, кашель. Розгубленість Джексона очевидна.
— Я бачу з цих паперів, що ви перебували протягом певного часу в Терезині, потім — в Освенцімі. Що ви там робили?
— Я досліджував.
— Що досліджували?
— Музику. Голоси.
— Говоріть конкретніше.
— Я здійснював нагляд за музичною діяльністю. Оркестр, фанфари, спів… Насправді я вивчав голоси. Голоси і страждання. Зближення між цими двома полюсами.
— Розкажіть про ваші дослідження.
— Ні. Ви не зрозумієте їх. Ви не готовий. Ніхто до цього не готовий. Нам залишається тільки чекати…
Ще одна пауза.
— В Освенцімі ви бачили, як в’язні страждають. Як вони гинуть. Помирають. Тисячами. Що ви відчували?
— Масштаб індивіда мене не цікавить.
Дихання та шарудіння чулися на першому плані.
— Ви нічого не зрозуміли, — провадив Гартман мишачим голосом. — Ви думаєте, що сьогодні караєте винних. Але нацисти були тільки недосконалими інструментами в руках вищої сили.
— Гітлера?
— Ні. Гітлер ніколи не розумів, які сили він пробудив до життя. Можливо, з кимось іншим ми пішли б далі.
— У геноциді?
— У природному доборі, неуникному й неминучому.
— Ви називаєте добором це варварство?
— А ви не можете обійтися без того, щоб не осуджувати. У Нюрнберзі ви запустили в рух вашу важку машину, з вашими стародавніми текстами, з вашим рудиментарним правосуддям. Ми вже відійшли од усього цього надто далеко. Ніщо й ніхто не перешкодить людській расі еволюціонувати. Ми…
Стукіт. Удар кулака по столу. Джексон дав повну волю гніву:
— Для вас чоловіки, жінки, діти, які померли в таборах, — це ніщо? Тисячі цивільних осіб, холоднокровно страчених у країнах Сходу, також ніщо?
— Ви дивитеся на людину романтичним поглядом. Вважаєте, її слід любити, шанувати за її доброту, великодушність, інтелект. Але це хибний погляд. Людина — хибне творіння. Спотворення природи. Наука повинна ставити перед собою лише одну мету: виправляти, навчати, очищати. Єдина мета — Нова Людина.
Мовчанка. Шарудіння аркушів. Джексон намагався заспокоїтися.
Далі він заговорив голосом прокурора:
— Ми тут розмовляємо з вами для того, щоб визначити ступінь вашої вини в тих подіях, які завдали стільки лиха Європі в період з 1940 до 1944 року. Ви зараз мені скажете, що виконували накази?
— Ні. Накази нічого для мене не означали. Я здійснював свої дослідження, от і все.
— Ви вважаєте, ці слова допоможуть вам щасливо викрутитися?
— Я не прагну викрутитися. Навпаки. Інші після мене продовжать мої дослідження. Через п’ятдесят років, через сто років те, що нині відбулося, забудеться. Страх, травматизм, безперервне бубоніння «ніколи більше» — усе це зітреться з людської пам’яті. І тоді сила знову відродиться. На вищому етапі.
— Ви цитуєте у своїх проповідях слова Христа, святого Франциска Асизького. Як, гадаєте, дивиться Бог на злочинну силу нацизму?
Дивне тріскотіння. Каздан і Волокін перезирнулися. Водночас, безперечно, вони вгадали: цей сторонній звук був сміхом Гартмана. Сухим, коротким, різким.
— Цією силою, яку ви називаєте злочинною, є сам Бог. Ми були тільки його знаряддям. Усе це входить до неминучого прогресу.
— Ви божевільний.
Знову ж таки ця фраза несамохіть вихопилася в Джексона. Вона прозвучала дивно в устах психіатра. Він змінив напрям розмови і сказав голосом, сповненим зневаги:
— На вашу думку, як можна впізнати таких людей, як ви? Я маю на увазі нацистів.
— Це дуже легко. Від нашого одягу смердить паленим м’ясом.
— Що ви сказали?
Знову сміх. Знову завихрення звукової пилюки.
— Жартую. Ніщо нас не відрізняє од нижчих істот. Або, точніше: ви неспроможні помітити цю різницю. Бо дивитеся на нас ізнизу. Стоячи на підвалинах так званого здорового людського глузду, того самого, який ви нібито поділяєте з іншими людьми і до якого входять почуття жалості, солідарності, взаємоповаги. Ми таких почуттів не знаємо. Вони були б перешкодою на шляху до нашої долі.
Зітхання Джексона. Втома приходила на зміну почуттю зневаги. Розгубленість витісняла гнів.
— Що робити з такими людьми, як ви? Що робити з німцями?
— Тут існує тільки одне рішення: знищити нас, усіх до одного. Ви повинні викоренити нас. Бо інакше ми завжди робитимемо свою роботу. Ми запрограмовані на це, розумієте? Ми носимо у крові зачатки нової раси. Раси, що диктує нам вибір. Як ви не повбиваєте нас усіх, ви ніколи не зможете зупинити рух нашої вищості…