Зненацька нахилена тінь відсахнулася назад і підняла закривавлений кулак. Рух був такий брутальний, що двоє партнерів відсахнулися разом, так ніби сам диявол вискочив із того, хто корчився в ланцюгах, стогнучи так сильно, що Каздан зі страхом подумав, чи не задихається він у своїй шкіряній масці. Але вірменин заспокоїв себе: тут такого статися не могло.
— Паскудний сьогодні вечір, — пробурчав Волокін.
Охоронець у двобортному костюмі спокійно простував далі, так ніби проводив гостей по одному із замків Луари. Коридор із голого цементу, труби попід стінами, металева арматура. Власник цього закладу відтворив вигляд печери, але тут не пахло ні пліснявою, ані пилюкою. У цій кишці панував сильний запах мускусу, змішаний зі смородом людських фекалій. Каздан не міг не подумати: «От іще ці голі сідниці…» Він відчув також, що звідкись іздалеку долинав запах жавелевої води.
Їхній провідник звернув праворуч, у новий коридор. Червоне світло поступилося м’якій півтемряві. Знову ніші — Каздан уже в них не зазирав. Це паскудне кубло могло вплинути на його здатність зосереджуватися — а йому годилося бути в найкращій формі, щоб витримати поєдинок із Мілошем.
Він почув брязкіт ланцюгів і мимоволі обернувся. Ліворуч відкрився бокс. Більший, розмірами майже з автомобільний гараж. Проте замість тачки там був постелений на підлозі великий матрац. На ньому корчилися в позі 69 двоє голих, але взутих коханців, обплутаних ланцюгами — ці любовні втіхи в такому місці здавалися майже банальними. Але сцена давала підстави думати, що там у темряві відбувається щось гірше. Каздан напружив погляд. У глибині того закапелка сиділа навпочіпки жінка. Задерши спідницю, вона тихо мочилася, спостерігаючи, як борюкаються ті двоє. Він чув, як дзюркоче струмінь сечі, розливаючись по підлозі, змішуючи цей звук із брязкотом ланцюгів. Жінка була бліда, як пігулка. Очі були вибалушені, й здавалося, вона от-от знепритомніє. Вона дрібно тремтіла в ритмі коханців, що розважалися на матраці. Вірменин подумав, що вона мастурбує, але побачив її голий живіт і все зрозумів. Засунувши руку між стегна, вона різала себе лезом рвучкими рухами, так ніби їй там свербіло, нестямно розпанахуючи собі вульву. Навіть у темряві було видно, що струмінь її сечі забарвлений чорною кров’ю.
Каздан почувався препогано. Водночас щось дивно знайоме ввижалося йому в цих збочених розвагах. Відтоді, як він пішов у відставку, нічого не змінилося. Людина, як і раніше, була порочною аж до кісток. Перед ним був той самий давно знайомий homo erectus. На підтвердження цього висновку він бачив, що весь коридор засмічений паперовими серветками, які використали звичайні люди, вбрані у звичайний одяг, паразити, любителі хворобливого підглядання сексуальних сцен або просто споглядачі з електричними ліхтариками в руках, які здавалися дуже зацікавленими в тому, що тут відбувалося.
Волокін підштовхнув його до наступної зали. Там був басейн. Викладена плиткою підлога обривалася над прямокутною водоймою, звідки валувала пара, знову освітлена червоним світлом. Поміж клаптями туману виднілися тіла, які спліталися в обіймах, мастурбували, облизували одне одного, звиваючись у немислимих корчах.
Каздан подумки сподівався, що вода тут забарвлена в червоний колір лише від неонових ламп, які горіли на стелі. Він подумав, що тут має плавати та розчинятись у воді не так кров, як сперма, сеча та лайно, бридкі рештки якого забивали запах насиченої жавелем води. Тут усе відбувалося так, ніби з усіх людських труб повилітали клапани. Плюючись фекаліями та бридким смородом, отвори людського тіла ніби нагадували, що втіха бризкає з них і більше нізвідки.
Плавці-наглядачі у плавках, каптурах і шкіряних жилетах із металевими комірами стежили за купальниками. Каздан спробував придивитися до облич людей, які плавали. До їхніх очей. Ротів. Він запитував себе, чи ті люди бачилися раніше? Чи розмовляли вони між собою, перед тим як кинутись у цю битву? Ті клубки плоті спліталися заради втіхи, а проте не можна було не бачити в нуртуванні їхніх тіл трагедію. Присмак смерті.
Магнітофонна плівка, яку тут прокручували, була поемою. Крики, жалібні зойки, стогін — до яких домішувався брязкіт неометалу, музика дискотеки. Усе це створювало глухий, божевільний ритм, що нагадував удари молотком на римських галерах. Ця аналогія підсилювалася ще й тим, що плавучі наглядачі тримали в руках батоги, якими раз у раз виляскували, щоб підбадьорити «Галерників».