— Поки Дальамбро клацав на лептопі, мені пригадалася одна деталь. Мілош пояснив нам, що Гартман розглядав сучасну цивілізацію як спотворення. І розповів, що той забороняв учням доторкатися до певних матеріалів, таких як пластмаса.
— Це тобі про щось нагадало?
— Учора вранці я розмовляв із Режі Мазваєром. Я вже вам казав, що це колишній співак, який став механіком. Була шоста година ранку. На той час хлопець уже працював. Мене тоді здивувало, що він доторкався до металу голими руками, та коли готував каву, то вдягнув рукавички з фетру. Він пояснив, що в нього алергія на вироби з пластмаси. Ви знаєте бодай одну людину, в якої була б алергія на пластмасу?
— Ні, не знаю.
— І я теж. Цей дивний жест можна було б пояснити тим, що хлопець, можливо, провів певний час у «Колонії», у її французькому варіанті. І зберіг ті звички, яких там набув.
— А чого б він опинився в тій секті?
— Він міг там співати. Коли йому було дванадцять років, Режі Мазваєр мав голос надзвичайної краси. Ви чули його. Людожер міг звернути увагу на хлопця…
— І Мазваєр тобі про це не розповів?
— Він лише вивів мене на дорогу. Я думаю, він боїться. Тож він лише показав мені слід, розповівши про Людожера й натякнувши, що він навчався майстерності співу. Частину того періоду, коли навчався, він провів у Гартмана, я в цьому переконаний. І лише передчасна мутація врятувала його від великої небезпеки.
— Якої небезпеки?
— Не знаю. Але він може розповісти нам більше. А потім нам треба буде поспати.
Волокін звернув у напрямку Порт-де-Женевільє. Вони більше не розмовляли. Їхня мовчанка була рівнозначна домовленості. Каздан мовчки подякував Волокіну за те, що йому спала ця думка. Вони були одержимі синдромом акули. Якщо вони зупиняться, їм кінець…
Після лабіринту транспортних розв’язок і сполучених доріг вони перетнули індустріальну зону, від якої на всі боки розбігалися в ніч ряди пакгаузів та паркінгів. Каздан подумав про великі аркуші, покреслені вугільним олівцем. Ескізи. Чернетки. Плани. Індустріальне передмістя було саме цим: лініями, формами, завжди сірими, завжди незавершеними, що перетинали в усіх напрямках поверхню землі.
Волокін пригальмував на нижній вулиці, біля підніжжя широкого підвищення, оточеного рядами багатоповерхових будівель, розташованих у формі літери U. Облуплені темні фасади, далі — гаражні бокси.
Росіянин зупинився на великій автозупинці, перед цими будівлями. Він вимкнув двигун. Смикнув за ручне гальмо. Надто сильно, на думку Каздана.
— Запрошую вас до кварталу Кальдер. Наш хлопець обладнав майстерню в кількох із таких боксів. Я певен, що він тут о цій годині. Він починає роботу дуже рано. І спить у гаражі.
Вони вийшли в ніч. Примарні хмаринки пари зривалися з їхніх уст.
Каздан нагадав молодому партнерові:
— Ти не замкнув машину.
— То ви не маєте навіть пульту дистанційного управління?
— Звісно, ні. Маючи його, ти ризикуєш залишити дверцята відчиненими через неуважність.
Волокін зітхнув і замкнув дверцята вручну. Вони попрямували до гаражів. Одна із залізних завіс була наполовину відкрита, пропускаючи слабке світло. Вони наблизилися. Жодного звуку. Росіянин постукав у стінку. Ніякої відповіді. Він нахилився, щоб зазирнути досередини під піднятою завісою.
Наступної миті він відсахнувся, здушено вилаявшись і вихоплюючи свій ґлок.
Каздан повторив його рух і вже тримав у руці свій біґзауер.
Обидва детективи стали обабіч дверей, не зронивши жодного слова. У досконалій узгодженості вони зняли пістолети із запобіжників і підготували їх до будь-яких несподіванок.
Волокін вигукнув попередження.
Ніякої відповіді.
П’ять секунд.
Десять секунд.
Кивком голови Волокін показав: «Я перший». Він прослизнув під завісою, наставляючи перед собою ґлок. Каздан проліз за ним. Усередині до підйомника був підвішений ліхтар, який ледь освітлював приміщення. Перше, що вразило їх, було не те, що вони побачили в його світлі, а запах. Важкий, металевий, із гірким присмаком. Запах крові.
Цілого моря крові.
Схожий на запах вина, яке починає бродити на дні чану з вичавленим виноградом. Волокін заховав долоню в рукав і, повільно обмацуючи стіну, знайшов вимикач.
Спалахнуло світло, освітивши все довкола.
Майстерня Режі Мазваєра була перетворена на бойню.
Скрізь кров. Кров на стінах. Кров на підлозі калюжами, в яких вона вже згорнулася. На краях верстата, де вона вже перетворилася на засохлу кірку. У ямі, де вона затверділа чорними цівками. На інструментах та шинах — засохлими бризками.