— Ви знаєте лише насильство, — промурмотів Назер із відразою в голосі. — Віллі боровся проти таких людей, як ви.
— План «Кондор» — що це таке?
Маврикієць перевів дух.
— Десь у середині сімдесятих років диктаторські режими Латинської Америки вирішили об’єднатися, щоб усунути всіх своїх супротивників. У Бразилії, Чилі, Аргентині, Болівії, Парагваї та Уругваї створили щось подібне до міжнародної поліції, завданням якої було вистежувати представників лівих рухів, що оселилися у вигнанні. Вони шукали їх повсюди, й не лише в Латинській Америці, а й у Сполучених Штатах та в Європі. План «Кондор» передбачав виловити їх усіх, піддати тортурам, а потім знищити.
Каздан ніколи не чув про таке. Ніби кидаючи йому виклик, Назер додав:
— Увесь світ знає про це.
— А звідки Ґетц міг знати подробиці про ту операцію?
— Можливо, він щось чув, коли сидів у в’язниці. Або просто міг упізнати тих, що його катували. Людей, що відігравали важливу роль у тій операції. Не знаю.
— Коли він збирався дати свідчення?
— Не знаю, але він найняв адвоката.
— Тобі відоме його прізвище?
— Ні.
Каздан подумав, що слід би переглянути телефонні розмови Ґетца — якщо тільки старий гомик не був надто обережний і не користався вуличним телефоном-автоматом. Він уявив собі це параноїдальне життя, в якому той не довіряв нікому й нічому. Водночас він пригадав, що двері помешкання Ґетца не були замкнені на замковий засув. Трохи запізно він зрозумів, що їх відімкнув цей чоловічок.
— Ти мав ключі від помешкання Ґетца?
— Так. Віллі мені довіряв.
— А чому ти прийшов по свої речі?
— Бо не хотів, щоб мене приплутали до вбивства. Перед поліцією ти завжди винен. Я чужоземець. Я гомосексуал. У вашому уявленні я двічі винний.
— Я цього не казав. Де ти був сьогодні о четвертій годині дня?
— Ви мене підозрюєте?
— Де ти був?
— У турецьких лазнях на Великих Бульварах.
— Ми перевіримо.
Каздан сказав це машинально. Він нічого не збирався перевіряти з тієї простої причини, що в нього й на думці не було підозрювати в убивстві цього малого педика. Така думка не виникла в нього й на мить.
— Розкажи-но мені трохи, як вам жилось удвох.
Назер підвів одне плече й похитав стегнами.
— Ми приховували наші стосунки. Віллі не хотів, щоб про це знали. Я міг приходити до нього лише вночі. Він усього боявся. Думаю, що роки катувань завдали йому невигойної травми.
— Він мав інших коханців?
— Ні. Віллі був надто сором’язливий. Надто… чистий. Він був моїм другом. Моїм справжнім другом. А проте наші взаємини були важкими. Він не міг змиритися з тим, що я робив… на стороні. Він не мирився навіть із самим собою. Він осуджував себе за свою орієнтацію… Віллі катувала його власна віра, ви розумієте?
— Більш-менш. Жінок у нього не було?
Назер захихотів. Каздан провадив:
— Як ти думаєш, у нього могли бути вороги, не пов’язані з його політичним минулим?
— Ні. Він був лагідний, спокійний, великодушний. Він не скривдив би й муху. Він мав лише одну пристрасть: свої хори. У нього були плани опрацювати систему освіти для співаків, у яких ламається голос, але які хочуть і далі співати. Якби ви знали його…
— Я знав його.
Назер кинув на нього здивований погляд.
— Як ви могли…
— Облишмо. Коли ти щойно втікав від мене, ти біг прямо сюди. Ти знав це місце?
— Так. Ми приходили до цих басейнів з Вільгельмом. Нам було зручно ховатися тут і, розумієте… — Він знову захихотів. — Ми тут шукали гострих відчуттів…
Перед внутрішнім зором Каздана постало видіння: двоє чоловіків, що кохаються над масою зеленавої води. Він не знав, чи йому хочеться блювати, чи вибухнути сміхом.
— Дай-но мені твій мобільник.
Назер виконав його вимогу. Одним пальцем Каздан набрав власний номер і назвав себе «мент».
— Я вписав тобі свій номер. Коли пригадаєш щось істотне, зателефонуй. Мене звуть Каздан. Ім’я неважко запам’ятати, чи не так? Ти маєш житло?
— Так, у мене гарна кімната.
— Твоя адреса?
— Бульвар Малесерб, 137.
Каздан записав адресу, потім занотував і номер його мобільника. Замість прощального жесту схопив заплічний мішок малого індуса, перекинув і витрусив його вміст просто в багнюку. Зубна щітка, дві книжки, кілька сорочок, якийсь тепліший одяг, вироби дешевої біжутерії, кілька фотознімків Ґетца. Маленьке життя сумного педика, резюмоване в небагатьох речах.