Поліфонія відлунювала у просторі великої зали й, попри декорації з теплого дерева, викликала в уяві картини абатств із їх крижаним холодом, склепінь, викладених із грубого каменю, чернечих ряс і пожертв. Таке собі заперечення життя, яке линуло у високості й накривало реальність, що була тут, унизу, зловісним плащем.
Каздан пильно придивився до дитячих облич — вони здалися йому безтілесними й були схожі на ті срібні маски, які вони бачили вчора. Той самий холод, та сама відсутність будь-якого виразу. Затремтівши, він знову відчув жорстокість нічної гри, відчув погрозу, якою дихали ті силуети, що нагадували про дитинство, але були не більш як згустками імпульсів смерті. Він опинився у лігві кошмару. Серед цих співаків із пергаментними обличчями були ті, хто закатував Режі Мазваєра. «Діти-боги» Волокіна, вбивці Гартмана, янголи, наділені рисами демонів…
62
— Нокаут у четвертому раунді. Переможець: Олів’є Мессіан.
Каздан болісно прийшов до тями. Над ним схилилося чиєсь обличчя. Чоловік років шістдесяти, з квадратним обличчям, короткою шиєю, дуже коротко підстриженим сивим волоссям. Вірменин відчував на плечі важку руку. Він випростався, сидячи на лаві. Зала була порожня.
— Боюся, що я навіть не дотягнув до Перґолезе, — промурмотів він. — Мені дуже прикро.
Чоловік відступив од нього, усміхаючись. Він був не такий великий, як масивний. Одягнений не в ту чорну куртку, які носили члени клану, а в двобортний костюм темно-сірого кольору, строгий, як військова уніформа.
— Мене звати Валь-Дувшані, — сказав він. — Я один із тутешніх лікарів.
— Мені дуже прикро, — повторив Каздан, підводячись на ноги й докладаючи неабияких зусиль, щоб відновити ясність розуму.
Лікар подав йому візитівку. Каздан прочитав подвійне прізвище. Було важко визначити його походження. Ніби вгадавши думки детектива, Валь-Дувшані сказав:
— Це прізвище складене з двох. Як і моя історія.
Він показав на двері, з-за яких долинав гомін вечірки.
— Ходімо, вип’єте склянку. Трохи пива допоможе вам оговтатися.
— Пива?
— Ми самі його тут варимо.
Це «ми» було варте всіх презентацій. Валь-Дувшані належав до секти. Він навіть був одним із її визначних членів. Каздан покірно пішов за ним. Двері розчинилися. Публіка була там. Усі стояли, кожен зі склянкою в руці, сміючись і розмовляючи. Різдвяна вечірка в одній із провінційних мерій, яких, певно, відбуваються тисячі в цю хвилину, в усіх чотирьох кінцях Франції.
Лікар підштовхнув Каздана до людей і прошепотів:
— Пийте! Їжте! Освіжіть сили!
Каздан попрямував до буфета. Молоді люди, схожі на гермафродитів, стояли за прилавком, заставленим безліччю склянок і тарілок.
— Чого бажаєте, добродію?
Тепер, як йому здалося, він відгадав, чому їхні голоси звучали так дивно. Він відповів:
— Склянку пива, будь ласка.
Хлопець відкрив пляшку без етикетки. Каздан спробував його розговорити.
— Ви не стомлюєтеся, працюючи так, навстоячки?
— Ми звикли, — сказав той, наливаючи пива у склянку.
— Ви часто організовуєте такі вечірки?
— Ні.
Хлопець подав йому склянку й повернувся спиною, давши зрозуміти, що розмову закінчено. Проте Каздан одержав відповідь на те, що його цікавило. Він тепер знав, у чому полягає суть їхньої проблеми з голосом. Тембр голосу в його співрозмовника не мав ознак статі. Не чоловічий і не жіночий. І не належав якомусь певному віку. Каздан уявив собі найгірше: кастрації, усілякі хімічні ін’єкції позбавляли дітей будь-якого нормального статевого розвитку. А може, до цього спричинялося лікування болем, яке перешкоджало підліткам досягти статевої зрілості; подібними методами японські садівники перешкоджають зростанню дерев, обтягуючи їх густою дротяною сіткою й у такий спосіб вирощуючи калічні карликові дерева. Авжеж, так воно і є. Це калічні статеві карлики…
Він випив ковток пива. Непогане. І тут відразу виникла нова думка. Він згадав американську секту «Ворота до раю», члени якої наклали на себе руки наприкінці дев’яностих років, щоб потрапити на космічний корабель, що чекав їх за далекою кометою. Каздан прочитав тоді статтю в «Монд». Одним із правил тієї секти було усунення будь-якої різниці між чоловіками й жінками. Усі мертві самогубці, знайдені на одній із вілл у Каліфорнії, мали однакові головні убори, були вдягнені в однакові чорні піжами В’єтконгу. І більшість чоловіків були кастровані.