Повернувшись до спальні, він поправив ковдру, якою був накритий молодик. Згадав про Давида. Про сина. Згадав його малим. Не дорослим, який грюкнув дверима, пообіцявши підкорити Вірменію. Сів біля ліжка, весь під владою спогадів. Лікар зі швидкої допомоги щойно пішов, поставивши діагноз простого грипу. Наріне побігла, щоб купити ліків. Він залишився наодинці з сином, що лежав на канапі, на тій самій, на якій лікар його вислухав. Давидові було шість років. Він заснув, згорнувшись калачиком, гарячий, як жарина.
Того дня Каздан пережив одкровення. Ні хвороба, ні жодна зловорожа сила більше не зможуть зашкодити його синові. Віднині він завжди буде поруч. Це маленьке дороге тіло розбудило в ньому почуття, близьке до того, яке, мабуть, переживає мати, коли носить дитину у своєму лоні. Нерозривний зв’язок. Цілковите розчинення одне в одному. Повне злиття плоті та крові. Це серце його дитини билося в його грудях. Її гарячка обпалювала йому тіло. Того дня Каздан пережив випробування своєї батьківської місії так само, як випробовується присяга. Кожна дія, кожне рішення, яке він віднині ухвалюватиме, будуть спрямовані на захист інтересів сина. Кожен подих, кожна думка будуть присвячені цьому маленькому чоловічкові. І ніби визначатимуться ним. Як і всі батьки, він відчув себе тоді сином власного сина.
Вірменин підвівся й одягнув куртку. Взяв ключі, вийшов із дому й поїхав на пошуки найближчої аптеки. Вимахуючи поліційним посвідченням замість рецепта, спромігся купити кілька упаковок субутексу. Він достатньо розумівся на проблемі наркотичного кайфу для того, щоб знати різницю між двома головними препаратами, які замінюють героїн: метадоном і бупренорфіном, що продається під назвою субутекс.
Бупренорфін мав той самий ефект, що й перший, але не давав відчуття ейфорії, на відміну від метадону. А Каздан вважав, що детективові не годиться напускати на себе дурман, хай там у який спосіб.
Повернувшись додому, він знайшов ключ від льоху й спустився в підземелля під будинком. Дістав із картонного ящика манатки Давида — пуловер, сорочку, джинси, що мали бути якраз на розмір Волокіна. Повернувся до себе. Давидова одіж тхнула пліснявою. Він знову ввімкнув пральну машину.
Потім налив у чайник води, щоб приготувати собі кави на повний термос. Він досі перебував у стані гіперактивності — синдром акули, яка мусить рухатися або вмерти. Водночас утома облягла з усіх боків. Кілька разів він мало не заснув за кермом, коли повертався з «Колонії». Якщо бодай на секунду опускав повіки, вони здавалися йому важкими, як камені.
Старий детектив зібрав докупи досьє свого розслідування. Начепив окуляри. Умостився на канапі, щоб почитати його. Він не сумнівався, що десь у цих нотатках захована деталь, якийсь факт, що дав би змогу атакувати фортецю під іншим кутом. Протягом кількох секунд розглядав склянку, яку заховав у пакет для опечатування доказів. Склянку Валь-Дувшані, на якій були відбитки його пальців. Її він нишком забрав під час парафіяльної вечірки, після того як лікар поставив її на стійку.
Каздан хотів з’ясувати особу того чоловіка. Інстинкт підказував, що він був не тим, за кого себе видавав. Хоч, власне, нічого про себе не сказав, окрім того, що його доля була складною. Якщо пощастить бодай трохи, то ці відбитки можуть бути знайдені в картотеці НБПБ — Національної бригади пошуку біженців…
Поринувши в читання, за годину закінчив його. І не знайшов нічого. Потім Каздан пішов з’ясувати, чи Волокін досі спить, поставив пральну машину на режим сушіння. Узяв у кабінеті портативний комп’ютер і знову вмостився на канапі у вітальні. Увімкнув Інтернет і зайшов на сайт «Колонії». Прочитав його головні сторінки, та, можливо, там варто покопирсатися ще.
Вірменин зосередився. Не став роздивлятися першу сторінку та сторінку загальної інформації. Клацнув на слові історія, щоб вийти на популярну версію месіанського призначення Ганса Вернера Гартмана. Нічого нового. Лише підтвердження того, що Гартман та його банда справді вважали себе «обраним народом». Німець був там представлений у ролі Мойсея, а решта світу — в ролі єгиптян.
Намагаючись не зважати на те, що пекло в очах, Каздан клацнув на словах школа співу. Там було кілька вкладок: прийом, презентація, історія, навчання, дискографія, концерти… Він зупинив вибір на останньому слові. Можливо, це саме той пролом, якого він шукає. Точка контакту із зовнішнім світом.
Хор «Колонії» щороку давав декілька десятків концертів у центрі та на півдні Франції, виступаючи в таких регіонах, як: Лозер, Еро, Люберон, Прованс. Кожен концерт відбувався в церкві — у парафіях малих міст. «Асунсьйон» повсюди мав високу репутацію.