Росіянин провадив:
— Я знайшов також ваші чудодійні ліки.
Він увійшов до вітальні з двома філіжанками кави. Каздан відзначив, що він майже не кульгає. Дивовижна спроможність одужувати. Волосся в нього було мокре, й він щойно поголився.
— Субутекс, — промурмотів він. — Давній винахід. Коли я був зовсім юний і не мав жодного су в кишені, то впорскував собі у вену «суб». Це героїн убогих. Але ви маєте рацію: покінчити з цим одним махом мені не так просто.
Каздан підвівся, сів на ліжку й узяв філіжанку обома руками.
— Навіщо ти вколовся? Учора.
— З міркувань особистого характеру.
— Ти не міг би вигадати щось оригінальніше?
Росіянин підсунув крісло й сів обличчям до Каздана.
— Я не просторікую. Я справді мав дуже поважну причину впасти. — Він підняв угору вказівний палець. — Один раз.
— Яку причину?
— Це моя особиста справа. Пийте. — Він відсунувся. — Нас чекає багато роботи.
Каздан зробив ковток. Відчув, як обпалило йому горло — напівбіль, напівнасолода.
— Арно телефонував, — провадив Волокін, упершись підборами в низький стіл.
— Хто?
— Арно, ваш військовий радник. Він знайшов третього генерала. Думаю, ваш приятель не відходив од свого лептопа цілу ніч. Навіть для того, щоб укинути до каміна різдвяне поліно.
Каздан напружив увагу: його думки поволі повернулися на місце. Третій генерал. Пі. Його давній знайомий.
— Він знайшов Форжера? — луною відгукнувся він.
— То ви про це пам’ятаєте? Авжеж, таким було його перше прізвище. Але найбільше він відомий як Пі. Він також називався Ґанасьє, Кларе, Мізанен. Як вважає Арно, він був такою собі чорною душею армії. Мефістофель, який з’являвся щоразу, коли треба було виконати якусь брудну роботу. Сорок років таємних операцій. Немає жодного сумніву, що він був причетний до плану «Кондор». І до багатьох інших. Арно порадив, щоб ми остерігалися. У цього суб’єкта руки ще довші, ніж у Кондо-Марі. Він повідомив його приватну адресу.
— Де він мешкає?
— У Б’єврі. Під Парижем.
Вірменин підняв свою важку тушу, зіп’явся на ноги й похитнувся. Волокін підхопився й підтримав його за лікоть:
— Обережніше, старий. Ви погано тримаєтеся на ногах.
Каздан ухопився за його плече, нічого не відповівши.
— Ідіть до ванної, — порадив молодик. — Добрий душ допоможе вам поставити голову на плечі. А потім ми зробимо візит генералові. Я переконаний, що він зберіг зв’язок із сектою.
Каздан скоса зиркнув на нього.
— Звідки така впевненість?
— Бо він великий фахівець із потаємних планів. А переселення злочинної секти на територію Франції, безперечно, належить до таких планів. Гартман та його клан відіграють тут певну роль, з погляду інтересів нашої армії. Щодо цього можна не сумніватися. Ідіть під душ. Дорогою ви розповісте мені, що там відбулося під час вашого візиту до «Колонії Асунсьйон».
— Звідки ти знаєш, що я там був?
— Ви залишили мені записку, хіба не пам’ятаєте? І я понишпорив у ваших кишенях. Там була програма концерту? Він був гарний?
— Супер.
— Ідіть під душ. А мені треба зробити ще декілька телефонних дзвінків.
Каздан обперся рукою об мансардну стелю і попрямував до ванної кімнати ходою ведмедя, сп’янілого від медовухи.
65
Вони дісталися до Б’євра, коли видзвонило одинадцяту годину.
За кермом сидів Волокін. Він надрукував карту й обрав напрямок руху, поклавши її на коліна. Нічого не запитував у Каздана, який здавався виснаженим. Проминули ліс із його контрастними кольорами, чорні стовбури дерев на тлі червоного листя, і знайшли залиту бітумом дорогу, що відходила праворуч поряд із написом на щиті Понше. Так називалася оселя Пі. Вони заглибились у ліс. Навіть крізь скло Волокін відчував навколишню вологість. Вологість червону, живу, органічну…
За поворотом дороги вони побачили будинок генерала.
Насправді там було кілька будівель із бетону й скла зі скошеними дахами, що нагадували піраміду ацтеків. Ці споруди здавалися зануреними в шар опалого листя, наче уламок підводного човна в мулисте дно океану на великій глибині.
Волокін під’їхав до цього комплексу будівель заднім ходом. Вузькі вікна на другому поверсі були схожі на бійниці. На першому був цілий ряд засклених дверей, покритих чорним лаком. Ліворуч стояла вежа, схожа на струнку яхту, що підстрибує на хвилях. Бетонні поверхні були посмуговані патьоками дощової води, що утворювали там химерні малюнки, примарні тіні.