Каздан підійшов до фортепіано. Електрична модель, до якої був підключений шолом із навушниками. Він довше зупинився біля музичного центру. Вбудований підсилювач марки «Арман-Кардон». Дві звукові колонки. Приставка низьких частот. Обладнання професіонала. Певно, всі свої гроші органіст витрачав на те, щоб домогтися високої якості звуку.
Коробка одного з дисків лежала на зчитувальному пристрої. Каздан подивився на обкладинку. То був запис вокального твору, Miserere Ґреґоріо Аллеґрі. Детектив прочитав текст на обкладинці й здивувався: диригентом того хору був Вільгельм Ґетц власного персоною. Він витяг книжечку з упаковки диска й погортав її. Там була фотографія хору на двох сторінках. Поміж дітей у чорних костюмчиках і білих сорочечках стояв Ґетц, значно молодший, і дивився в об’єктив із життєрадісною усмішкою. У його очах сяяв блиск гордості, блиск, якого Каздан ніколи раніше не помічав. Чоловік із уже сивим волоссям світився радістю посеред свого хору, своєї машини для створення божественних звуків…
Детектив висунув ящичок програвача компакт-дисків, що входив до музичного центру, й пересвідчився, що туди справді був закладений диск Miserere. Усе ще в рукавичках, він узяв на фортепіано шолом із навушниками, підключив його до музичного центру, увімкнув програвач дисків і спершу пересвідчився, чи музика водночас не звучатиме з колонок.
Потім пережив шок.
Він був звичний до хорового співу. Щонеділі собор Святого Іоанна Хрестителя наповнювався вірменським співом a capella.[5] Але там звучали голоси чоловічі — низькі й мужні. Тут не було нічого подібного. Miserere явно твір, написаний для дітей. То була поліфонія, в якій спліталися акорди невинності й чистоти, що потрясали душу.
Твір починався з довгих, стриманих нот, ніби трохи спресованих у процесі запису. Здавалося, ці ніжні й мелодійні звуки вилітають із людського органа, трубами якого були горла дітей…
Каздан сів на підлогу з акустичним шоломом на голові. Слухаючи, він читав книжечку, яку дістав із коробки диска. Судячи з усього, Miserere був одним із найвидатніших творів хорової музики. Записаний на плівку не менш як тисячу разів у різних виконаннях. Створений у першій половині XVII сторіччя. Ґреґоріо Аллеґрі співав у хорі Сікстинської капели, і щорічне виконання цього твору перетворилося на ритуал, який виконували понад два сторіччя. Одна деталь особливо вразила Каздана — контраст між сумною назвою твору Miserere й прізвищем композитора, Аллеґрі, яке ніби символізувало радість, святковий настрій, веселощі.[6]
Аж раптом у навушниках пролунав неймовірно дзвінкий і високий голос. То був голос такої дивовижної чистоти, такий мелодійний і сильний, що розбивав щось усередині вас, й у вашому горлі одразу утворювався клубок. Голос малого хлопчика, який дзвенів десь у недосяжній височині й злітав над акордами, ведучи за собою надзвичайно високу мелодійну лінію, що ніби зависала над усім світом.
Каздан відчув, як очі йому затуманилися. Господи, та він зараз заплаче, тут, у помешканні небіжчика, опівночі, сидячи на підлозі в шоломі з навушниками на голові та в хірургічних рукавичках на руках. Щоб подолати емоції, які його полонили, він зосередив увагу на рекламній книжечці. Її текст написав сам Вільгельм Ґетц. Він розповідав, як одного дощового полудня 1989 року йому пощастило зробити цей майже божественний запис, хоча ніщо не вказувало на це. Ще кілька хвилин тому юні співаки ганяли футбольного м’яча в саду церкви Святого Євстафія в Сен-Жермен-ан-Ле, де мав відбутися запис їхнього хорового співу. Потім малий соліст, хлопчик на ім’я Режі Мазваєр, заспівав свою мелодію ще з вимазаними багнюкою коліньми. І тоді в холодній каплиці сталося справжнє диво. Неймовірно прекрасний голос задзвенів під склепіннями нефу…
Рядки знову змазалися перед очима детектива. На нього напливли спогади. Наріне. Давид. Важкий смуток несподівано охопив його, той, що, як він знав, був похований десь у найдальших глибинах його єства, але про який він ніколи не міг забути і якого не міг позбутися. Ось якою була могутність малого хориста, того Режі Мазваєра. Своїм голосом він був спроможний пробудити щонайглибшу тугу, воскресити тих, що для вас уже вмерли. Умерли, але ніколи не залишають вас у спокої.
Каздан вимкнув музичний центр й одразу відчув, яка глибока тиша огортає його між цими стінами з дисків та яєчних упаковок під стелею. А тоді йому надійшов сигнал, який він сприйняв підсвідомістю. Застереження. Один із ключів до вбивства схований у цьому чарівному голосі. Або в тому творі, який він виконував, у Miserere. Він підвівся, дістав диск із висувного ящичка, поклав його в коробку, а коробку з диском до кишені. Цей твір ще багато про що йому розповість. Вимкнув світло. Відчинив віконницю. Вийшов із кімнати.