Помста не принесла йому ні полегкості, ані втіхи. Він мусив це зробити, ото й усе. В ім’я минулого.
В ім’я дітей, спалених у тій лікарні. Жінок, зґвалтованих у власних оселях. Він мав завершити роботу, яку розпочав сорок років тому, у джунглях.
Відчуття чистоти прийшло не звідти.
Він заговорив. Зізнався у своєму злочині. У тому незбагненному вчинку, в якому ніколи так і не зміг висповідатися. Ані перед Богом. Ані перед власного совістю. Ані перед Наріне. Цей отруйний згусток він виплюнув під ноги Волокіну. Слова зірвалися з уст, кристалізувавши його біль і водночас викинувши його. І тепер він справді почувався напрочуд чистим, напрочуд прозорим. Усе можна було починати спочатку.
У помешканні почулися якісь звуки. Не від дзиґарів. Не від годинника. І двері його спальні залишалися зачиненими. Він нашорошив вуха. Дзенькіт. Стукіт. Хтось вовтузився в кухні.
Він покликав:
— Воло?
Коли він прокинувся, у кімнаті було світло. Бляклий день за вікнами. Прямокутна паща. Одяг, розкиданий на кріслі, біля ліжка. І знову ж таки відчуття полегкості, десь на самому дні. Сьогодні, попри відчуття хімічного похмілля, попри вчорашнє вбивство, він почувався легким. Легким і вільним.
— Воло? — покликав він знову.
Ніякої відповіді. Доклавши неабияких зусиль, підвівся. Одягнув тонкого светра й відчинив двері спальні. Квартира була порожня. Росіянин її покинув. Спираючись на похилу стіну мансарди, Каздан зазирнув до кожної кімнати. Проте, не випивши кави, почувався зовсім слабким.
Він увійшов до кухні й зупинився наче вкопаний.
Там його чекала цидулка, приклеєна скотчем до кавника.
Він відклеїв аркуш паперу й розгорнув його з відчуттям страху.
Каздане!
Ви паскудник, але я не кращий за вас. Я не намагаюся вас зрозуміти. Зовсім ні. Проте, попри всі мої зусилля, я думаю, що все-таки я розумію вас трохи…
І вам, і мені відоме рішення. Треба проникнути в «Колонію». Це єдиний можливий кут атаки. Ви не можете там з’явитися. Там уже знають вашу фізіономію старого фашиста. Тож я вже в дорозі до «Колонії Асунсьйон». Вони набирають сільськогосподарських робітників на початок року. Я постригся й у ваших лохах став схожий на справжнього борсука.
На початку нашої співпраці я сказав вам: «З нас двох, можливо, вийде один пристойний детектив». Але тепер я бачу, що істина виявилася трохи іншою: ми вдвох складаємо одного порядного злочинця…
Проте робота має бути зроблена.
Не наближайтеся до «Колонії». Пам’ятайте, я там, усередині. Я зупиню зловісну силу, що там панує. Я зупиню вбивства й проникну в таємницю Miserere. Я врятую дітей.
Наскільки мені відомо, вірмени святкують Різдво на початку січня. Я переконаний, що, попри все, ви повинні святкувати його разом із ними. Тож згадайте про мене, коли будете під ялинкою.
Обіймаю вас.
PS: Не шукайте склянку лікаря з «Колонії»: я забрав її з собою. Це мій ключ, за допомогою якого я проникну у глибини лігва.
Каздан прочитав цидулку двічі. Він не міг у це повірити. Волокін кинувся в пащу хижака. Вірменин копнув кухонну плиту. В його голові крутилася одна думка. Наздогнати хлопця. Повернути його назад, поки не пізно.
Він кинувся у спальню й відчинив шафу під стіною праворуч. Розкидав куртки, сорочки, костюми, відкривши вмонтований у стіну сейф. Набрав цифровий код. Усередині було кілька ящиків та футлярів. Він виклав усе на ліжко й переглянув, що там було всередині.
У першому ящику чи, радше, пластмасовому контейнері для транспортування зберігалася далекобійна снайперська гвинтівка, тікка ТЗ тактичного застосування, про яку зазвичай казали, що вона належить до окремої категорії: своєї власної. Розібрані частини цієї зброї, до яких додано оптичний приціл та обойми, були акуратно складені у пенопластових футлярах.
У другому ящику, полімерній скриньці з пружинними замками, зберігався напівавтоматичний пістолет системи «Safe Action», ґлок 21, 45 калібру. Чудова зброя, яку подарували колеги, коли він вийшов у відставку, обладнана «тактичною лампою» — ксеноновим ліхтариком і лазером, приладнаними до ствола.
Заглянув він і до наступного футляра. У ньому був пістолет зіґзауер П220, калібру 9 міліметрів. Напівчорний, напівхромований, наділений красою скульптури Бранкузі[94] і точністю сучасної зброї.