— Чотири вбивства за чотири дні: як би ви це назвали?
— Ніхто ні в чому не впевнений. Припущення в такій справі — ніщо.
— А викрадені діти? Протягом усіх цих років ви заплющували очі на викрадення дітей та знущання над ними, які відбуваються в «Колонії Асунсьйон»!
Ренз похитав головою. У нього був стомлений вигляд. Здавалося, лише складки грубої шкіряної куртки допомагають йому сидіти прямо.
— Каздане, «Колонія» — це інша країна. Суверенна держава. Ти це зрозумів чи ні? Ми не маємо права ні влаштовувати там обшук, ані когось допитувати. Ані зробити нехай там що.
— Чого ж ви тоді колупаєтеся, на що розраховуєте?
— Нам потрібні прямі докази. Прямі й надійні.
Маршельє втрутився до розмови:
— Ти їх маєш?
— Ні.
Ренз захихотів, підтриманий двома іншими.
— Добре, що ти в цьому зізнався…
Маршельє нарешті відійшов від вікна і став перед Казданом.
— Ми прийшли до тебе з подвійною метою. По-перше, щоб забрати твоє досьє. По-друге, щоб зупинити твою самодіяльність. Ти плутаєшся в нас під ногами, і ти заважаєш нам.
— Якщо ви так активно працюєте, то дивно, чому я досі з вами ніде не зіткнувся.
— Бо ми пішли далеко вперед. Віддай нам досьє, Каздане, і святкуй Різдво.
— Що ж ви конкретно робите?
— Бригада кримінальних розслідувань працює. — Він подивився на своїх товаришів. — Служба контррозвідки працює. Служба держбезпеки, Фінансова бригада та Служба нагляду за незаконною діяльністю сект працюють. Отож можеш мені повірити, нам не потрібен старий вірменський зануда. Дозволь нам робити свою роботу, чорт тебе забери!
За сорок років роботи в поліції Каздан добре засвоїв одну істину. Чим більше сил буває задіяно в якійсь справі, тим менша їх ефективність. Така велика кількість бригад може означати тільки одне: купи паперу, повільність і взаємозіткнення інформації. Не кажучи вже про головне. «Колонія» існує на правах незалежної держави. У випадку, якщо вбивць буде ідентифіковано, доведеться здійснювати процедури екстрадиції, адміністративні заходи, які можуть забрати ще не один тиждень. Якщо не кілька місяців.
Тож він може тепер діяти.
Він і його троянський кінь: Волокін.
Вірменин прикинувся, що опускає руки.
— Моє досьє в сусідній кімнаті. Це все, що я маю.
Маршельє зробив знак Симоні, який зник і відразу повернувся з купою паперів та фотознімків. Троє детективів умостилися на канапі і стали зосереджено переглядати документи.
Каздан мав таке відчуття, ніби ці троє нишпорять у нього під спідньою білизною, але це було не так важливо. Тепер уже не йшлося про те, щоб зібрати конкретні докази, провести нормальну процедуру розслідування. Треба було їхати в Арро. Заручитися допомогою Роша. Напасти на «Колонію».
— О’кей, — сказав нарешті Маршельє, підводячись. — Ми забираємо все це.
— На здоров’я. Зачиніть за собою двері.
— Ти мене не зрозумів, старий. Ти поїдеш із нами.
— Навіщо?
— Ти розповіси нам свою версію цієї історії. І запишеш її на папір.
— Це неможливо.
— У тебе побачення?
— Ні, але…
— Тоді в дорогу.
70
— Прізвище?
— Жирар.
— Ім’я?
— Ніколя.
— Вік?
— 26 років.
— Чому ти приїхав до нас?
— Я шукаю роботу.
— 27 грудня?
— Я приїхав провідати батьків. У Мійо. Там мені розповіли про «Колонію».
— І що тобі про нас відомо?
Запитання-пастка. Волокін стояв на вітрі перед будкою вартових, що охороняли другий рубіж на вході до анклаву, а заплічний мішок лежав біля його ніг. Він пройшов крізь першу лінію охорони без перешкод, показавши фальшиве посвідчення особи, яке йому було видане самою префектурою поліції для проникнення в середовище педофілів.
Далі перевірка стала значно доскіпливішою. Перед першим сталевим парканом його обшукали з ніг до голови. Допитували. Антропометричне фотографування цифровою фотокамерою, поки охоронці нишпорили в його заплічнику. Волокін запитував себе, які засоби ідентифікації особи має у своєму розпорядженні секта. Його доставили до других воріт на чорному джипі дорогою, прокладеною між обробленими полями.
Тепер починалися дуже серйозні речі. Розмова щодо найму на роботу. Охоронці покликали головного управителя господарською діяльністю «Колонії». Коли Волокіна доставили до других воріт, він побачив, як туди водночас під’їхав із бічної дороги другий чорний джип, гуркочучи у хмарі пилюки.