— Отже, що тобі про нас відомо?
— Небагато, добродію, — відповів Волокін невпевненим голосом. — У Мільйо мені сказали, що тільки ви пропонуєте тут роботу. Тобто о цій порі року. Тільки у вас можна щось заробити…
Усмішка заграла на губах його співрозмовника. Він був гордий за свою «Колонію». За те, що їхня земля родить щедро в цій безплідній місцевості. Це був чоловік років тридцяти із великим мускулистим обличчям, на якому стурбовано блищали двоє чорних очей. Він був схожий на сучасного агронома, наділеного тією правильністю рис, якої іноді надає близькість землі.
Єдине, що вселяло тривогу, був його голос. Голос, що не зазнав мутації. Або зазнав мутацію якусь дивну й неповну, завис між віком дитячим і віком підлітковим. Між статтю чоловічою й статтю жіночою.
— Це правда, — сказав він. — Ми тут скасували пори року. Бо, правду кажучи, створили власні пори року, без зими, без мертвого сезону. Безперервний цикл. То ти хочеш працювати на нас?
— Атож, добродію.
— А ти знаєш наші умови?
— Мені сказали, ви платите добре.
— Я маю на увазі наші правила. Ти входиш у нову громаду, ти зрозумів? Ступаєш на територію, яка має власні закони. Тобі ясно?
Управитель промовляв до нього, як до дебіла. Росіянин щоразу кивав стриженою головою на знак того, що зрозумів, що йому все ясно.
— А що ти робив останнім часом?
— Я тут написав автобіографію, добродію. Восени я збирав виноград і…
Співрозмовник вихопив заплічник у нього з рук. Знайшов там його автобіографію, документи, що підтверджували особу, потім передав мішок охоронцям, які знову обнишпорили його. Управитель переглянув «біографію», яку Волокін вигадав, перед тим як вирушити сюди. Це було вигадане життя сільськогосподарського наймита, змережане орфографічними помилками.
Чоловік увійшов до хатини. Волокін знову запитав себе, якими були їхні можливості з’ясування особи. Минали хвилини. Він чекав, що його опанують спогади, коли він наблизиться до маєтку. Що вони накотяться на нього нещадною хвилею. Жорстокі фрагменти, які досі зберігалися десь на самому дні його пам’яті. Електрошок. Обливання крижаною водою. Заборона спати. Шмагання. Але ні. Він поки що переживав лише відчуття цього моменту. Холодний вітер, що обдував його стрижену голову. Роль, яку йому доводиться грати. Цитадель, у яку він мав проникнути, хоч би там що.
Управитель повернувся. Він тримав у руці інший аркуш, що лопотів на вітрі.
— Гаразд, — сказав він. — Ми беремо тебе на випробування, на кілька днів.
Він розгорнув документ на капоті автомобіля. То був план. На перший погляд, чотири дуги, що на досить великій відстані охоплювали комплекс будівель, також розташованих колом. Волокін здогадався, що план фальшивий. Принаймні стосовно центру території ця карта не мала анінайменшої цінності. Вони ніколи б не показали чужинцеві точну топографію поселення.
Управитель тицьнув пальцем у будівлю, що стояла окремо від інших, на півдні.
— Зараз ми перебуваємо тут. На вході до «Колонії». А будівлі, які бачиш там… — Він показав на нижні дуги, — це ті, до яких ти матимеш безпосередній стосунок. Там стоять гуртожитки, в яких ми поселяємо наших робітників, і будівлі сільськогосподарського призначення. Будинки не мають назви, але кожен під номером.
Волокін нахилився, щоб роздивитися краще. Кожен контур справді був позначений номером. На зразок тих дитячих ігор, де треба зафарбувати в певний колір зони, позначені певним номером. Ділянки, позначені цифрами від 1 до 11, були обведені червоними лініями.
— Червоні лінії означають, що до тих будівель заборонено наближатися. Зрозумів?
— Зрозумів.
Управитель показав на прилеглі частини та на ділянки обробленого поля.
— Поступово ти ознайомишся з усіма частинами нашої території, на яких тобі буде дозволено перебувати. Будівлями, в яких зберігаються машини та обладнання. Зерносховищами. Силосними ямами. Загонами для худоби. Дортуаром і їдальнею. До речі, ми маємо шкільний центр і лікарню, до яких доступ вільний. Але тобі нема чого там робити.
Управитель запхав план собі до кишені. Він прихилився спиною до машини, склавши руки на грудях, у дуже невимушеній позі, і перейшов на «дружній» тон, водночас зберігаючи авторитетність.
— Ми маємо й інші правила. Наприклад, ми не визнаємо імена людей, які приходять до нас іззовні.
Він дістав із кишені куртки фальшиве посвідчення особи Волокіна.
— Відтепер ти будеш не Ніколя Жирар, а, скажімо, Джеремі.