Повернувшись до вітальні, ретельно оглянув там усі шухляди. Знайшов усю персональну бухгалтерію Ґетца. Листи з Управління соціальної допомоги, банківські рахунки, страхові поліси, розрахункові квитанції, видані від різних асоціацій та парафій, що регулюють свою діяльність законом від 1901 року. Детектив швидко переглянув ті документи — без зацікавлення. Він був не в тому настрої, щоб вивчати цифри.
Потім йому спала одна думка. Назер сказав: «Віллі відчував, що за ним стежать». То, можливо, його й прослуховували? У такому випадку, це, напевне, робилося б по-давньому, за допомогою «жучка», вставленого в телефонну слухавку. Каздан швидко розібрав телефонний апарат. Він мав великий досвід у справі нелегального прослуховування. Ще тоді, коли служив в «антитерористичних підрозділах». Ні, нічого там не було. Жодного сліду від мікрофона.
Каздан сів у крісло. Замислився. Щодо Ґетца, то його думка була сформована: старий хормейстер був не просто обережний, а й одержимий схильністю до секретності. Щоб знайти тут щось, треба було б розібрати на дрібні деталі все помешкання. Каздан не мав на це ані часу, ані сили. Його погляд упав на комп’ютер, що стояв у кутку вітальні. Там йому також не було чого робити. Доступ до машини, безперечно, закритий паролем, і якщо там є якісь таємниці, то Ґетц подбав про те, щоб їх надійно заховати, як і всі інші.
Детектив дозволив своїй думці блукати вільно. Він проаналізував найістотнішу інформацію, яку вдалося сьогодні роздобути: Ґетц був гомосексуалом. Це відкривало нову версію: вбивство з ревнощів. Не Назер, а інший коханець, суперник малого маврикійця. Якийсь псих, що захотів помститися чилійцеві за зраду або за щось інше і вбити в такий спосіб, щоб йому було дуже боляче. Ще одна версія: зустріч якогось вечора з поганою людиною. Хоч Каздан і намагався боротися зі своїми упередженнями, проте для нього всі гомосексуали були схибленими, невтомними шукачами любовних пригод. То, може, Ґетц просто перестрів психопата на своєму шляху?
Погляд Каздана вільно ковзав по кімнаті. Виокремлював кожен куточок, кожен плінтус у пошуках невідомо чого. Несподівано зупинився на чомусь аномальному, на верхній штанзі, по якій ковзала завіса, що затуляла засклені двері.
Каздан приніс туди стілець і став на ньому навшпиньки, щоб оглянути верхню частину одвірка. Він помітив зону, що вирізнялася кольором, між заскленими дверима і стелею. Цю вузеньку смугу вочевидь перефарбовували. Помацав її, шукаючи якоїсь опуклості. Він ковзав там пальцями кілька разів і нарешті відчув щось кругле, завбільшки з монету вартістю в одне євро.
Пішов у кухню, знайшов там ніж і знову виліз на своє підвищення. Обережно прорізав коло навкруг опуклості, а тоді підважив її лезом ножа. Кірка засохлої фарби відкололася, й він виколупав звідти маленький предмет.
У Каздана мороз пішов поза шкірою. Він тримав на долоні мікрофон.
І то не будь-який, а одну з моделей корейського виробництва, якою судова поліція користувалася протягом останніх років. Йому самому не раз доводилося встановлювати такий мікрофон, коли треба було прослухати помешкання тієї або тієї підозрюваної особи. Такий апарат підслуховування мав дуже чутливий датчик, який вмикався на звук, що перевищував певний поріг — на рипіння вхідних дверей, наприклад.
Холод розливався йому по жилах, у міру того як думки набували чіткої форми. Вільям Ґетц і справді перебував під спостереженням, але за ним стежили не чилійські агенти й не шпики з Південної Америки. Його прослуховували служби судової поліції! Або Управління держбезпеки чи контррозвідки. Так чи інак, а йшлося про шпиків суто французького підпорядкування.
Каздан подивився на цей речовий доказ, потім перевів погляд на телефон. Те, що він не знайшов мікрофон у слухавці, нічого не означало. Сьогодні поліція прослуховувала телефонні розмови з центру через «Франс Телеком» або через операторів мобільного зв’язку. У цьому легко пересвідчитися, зробивши лише кілька телефонних дзвінків.
Поклавши знахідку до кишені, знову заходився обшукувати помешкання. Цього разу він знав, що шукає. Менш як за півгодини знайшов іще три мікрофони. Один у спальні. Один у кухні. Один у ванній кімнаті. Лише музичний салон пощадили. Каздан підкинув на затягнутій у хірургічну рукавичку долоні чотири «жучки». Чому поліційні шпики стежили за чилійцем? Чи він справді мав намір дати свідчення на процесі злочинів проти людства? Чому він зацікавив паризьку поліцію?