Обійшовши скульптуру, Волокін перетнув атріум у напрямку до теплиць, намагаючись ніде не йти по стежці. Його вразило, наскільки м’якою була трава моріжка, по якій він тепер ішов. Це вже була не та коротенька трава степів, що хрускотіла під підошвами, а щось подібне до оксамиту. Ще одна деталь здалася йому дивною: відсутність охоронців і собак. Система стеження була виключно електронною. Не дуже добра новина. Так чи інак, а за ним спостерігають, причому він не має найменшого уявлення, як і звідки.
Волокін увійшов до першої теплиці. Пахощі землі. Запах вологи. Спогад. Його власні руки, дитячі руки, зривають квіти — бо теплиця була наповнена квітами. Він відкинув цей спогад, якого не розумів, і зачекав, коли очі звикнуть до темряви. Зрештою розгледів дві клумби, розділені центральною алеєю.
Певно, тюльпани.
Та вже наступної миті він зрозумів помилку.
Ні, не тюльпани — мак.
На його устах з’явилася посмішка. Люди з «Колонії» на своїй автономній території вирощують опій. Захищений від холоду та сторонніх поглядів. Що відбувалося потім, неважко уявити. Перевезення до Європи під захистом дипломатичної недоторканості. Застосування досвіду вирощування наркотику, набутого в Південній Америці. Астрономічні прибутки «Колонії Асунсьйон».
Коло замкнулося.
Для Волокіна все почалося з наркотику.
Сьогодні вночі все ним і закінчилося.
Він просувався вперед серед вологих пелюсток. Не було сумніву, що теплиці обладнані камерами спостереження. Його можуть схопити будь-якої миті. Та йому було на все начхати. У міру того як він ішов між клумбами, отрута проникала йому в серце. Голод. Ломка. Поклик… Він простягнув руку до маківки. Вона тремтіла… Вона…
Несподівано повсюди в теплиці бризнули струмені води. Повітря вмить перетворилося на густу хмару білої пари. Йому вистачило часу тільки на те, щоб бігцем повернутися до дверей. Уже мокрому.
Він вийшов із теплиці з радісною усмішкою.
То була усмішка тріумфу.
Ці квіти зла мали особливий запах.
Чудовий запах кримінальної відповідальності…
Бо якщо вдасться довести, що «Колонія» вирощує опійний мак, то з’явиться можливість викрити її керівників на міжнародному рівні. Бо незалежно від кордонів вирощування наркотиків заборонено в масштабах усієї планети.
75
Волокін повернувся до лікарні.
Він не мав жодних причин зупинятися на такій добрій дорозі. Тепер хотів знайти сліди головної діяльності секти. Сліди тортур. Експериментів над людьми.
Росіянин підійшов до ліфтів. Доторк руки — і хромовані двері відчинилися. У кабіні побачив цифрову клавіатуру. Над нею — пульт управління без жодної увімкненої лампочки. Це було аж надто добре для початку. Щоб увімкнути ліфт, був потрібен код. Він нахилився й побачив, що клавіатура була з літерами. Набрав: miserere.
Пульт управління засвітився, готовий до використання.
Волокін пережив відчуття перемоги, потім одразу його опанувало почуття тривоги. Надто легко. Думка про пастку набула виразної форми в його свідомості. Можливо, він їде саме туди, де його вже чекають…
Ліфт почав опускатися. Перший підвальний поверх. Тиша. Нічники. Ніде нікого. Знову все як по маслу. Він не побачив тут ні білих стін, ані лінолеуму, лише цемент і якісь колби за ґратами. Звернув праворуч. Неспокій посилився. Він уже тут був. Тут страждав. Ще одні вогнетривкі двері. Праворуч біометричний замок. Він притулив пальця, й двері відчинилися.
Музейний зал. У півсутіні можна було розгледіти скляні посудини на стелажах, освітлені ззаду. Наповнені густою рідиною, вони зберігали в собі якісь брунатні речі, волокнисті, органічні. Дивні кущі, що повільно обертались у рожевому світлі.
Людські органи. Волокін не міг упізнати їх, але ці арабески були спеціально оброблені для зберігання. Вони здавалися твердими, кристалізованими, захищеними від гниття. Так ніби їх полакували або покрили пластиком.
Волокін наблизився. Нервові волокна, кістки, тканини… Кольори кожної з частин пропонували всі відтінки системи кровообігу: малинові — для капілярів, яскраво-червоні — для вен, амарантові — для артерій…
Тут стояло тридцять таких посудин. Він подумав про символ віри секти. Уникати новітньої сучасності. Жити поза часом. Це місце не вкладалося в таку схему. Тут, навпаки, був музей майбутнього, де були виставлені фрагменти людського організму — таку анатомічну галерею могли б обладнати представники якої-небудь неземної цивілізації.