Волокін пригадав сеанси, які він відбув у «Колонії». Електричні розряди. Биття. Опіки. І крики. Крики, що розкочувалися відлуннями по підземних коридорах. Записувані. Досліджувані. Аналізовані. Голос, який розламується і який у відповідь має розламати світ.
Страх почав повертатися. Страх, якого він ніколи не міг позбутися і який починав тепер розуміти. Мерзотники колупались у його нутрощах, щоб видобути з нього крик. Вони шукали цю могутність у глибинах його дитячого організму, застосовуючи електричні розряди та всілякі інші мудровані тортури.
Він запитав зневажливим голосом:
— Чому ви знущаєтеся з дітей?
— Ти знаєш, від чого утворене слово «аскеза»? Воно утворене від грецького слова «αδκεδίζ», що означає «тренувати», «практикувати». Це слово означає тренування, дисципліну, але й мистецтво. Діти — мій улюблений матеріал для досліджень. Моя мета — перетворити їх на шедеври. А щодо крику, то найліпші результати можна добути від дітей. Чим коротші голосові зв’язки, тим потужніший крик вони можуть створити. Через біль ми скорочуємо довжину цих волокон. Ми зберігаємо орган абсолютно чистим, вільним від тих шлаків, які відкладає на ньому сексуальність.
Волокін уже тремтів. Він досить наслухався теорії. Треба було повернутися до реальності. До мотивів розслідуваної ними справи.
— Навіщо ви вбили чотирьох людей?
— Ланцюгова реакція. Вільгельм Ґетц працював на нас. Коли він сконтактувався з тим адвокатом, ми зрозуміли, що він хоче дати свідчення проти нас. Ми повинні були прибрати його. За інерцією ми усунули і його утриманця, бо той міг володіти якоюсь інформацією. Коли Манурі про це довідався, то запанікував. Він здійснював розвідку для громади, відтоді як ми переселилися до Франції. Він також міг нас виказати.
— А Режі Мазваєр?
— Ще один застережний захід. Режі перебував тут, у нас. Він міг зрозуміти, в чому була суть наших досліджень. Коли ти прийшов допитувати його, нам довелося прискорити дії. Ми були певні, що невдовзі ти повернешся до нього. Треба було виключити будь-який ризик.
— Калічення, написи — навіщо все це?
— Для фольклору. Я сподівався спрямувати вас на слід релігійного серійного вбивці. Використати для цього Miserere мені здавалося іронічним жартом. Цей кант перебуває в самому осередді наших досліджень. Ми ним користуємося для перевірки чистоти теситур.
— Як діти змогли це зробити?
— Психологічна обробка. Сугестія. Наркотик. Це не так уже й складно. Історія напхом напхана дітьми-воїнами, дітьми-вбивцями. Ми навчилися виготовляти чисті згустки зла. Ми спромоглися очистити ці створіння від будь-яких почуттів, від будь-яких слідів людяності, що могли б їх спотворити.
Волокін відчував, що йому бракує центрального елемента в цій мозаїці.
Елемента, який би йому пояснив, чому все це відбулося тепер.
— Ґетц працював із вами впродовж тридцяти років. Брав участь у викраденнях дітей, у сеансах тортур, у діяльності хорів. Чому раптом ця нагальна криза каяття? Чому він захотів у всьому зізнатися, маючи шістдесят чотири роки?
— Він подумав, що наші дослідження стали надто небезпечними.
— Чому?
Гартман посміхнувся, і цього разу страх пронизав Волокіна до самих кісток.
— А ти не здогадався? Ми нарешті досягли успіху. Ми маємо крик.
— Це неможливо…
— Шістдесят років досліджень, жертв нарешті дали нам сподіваний результат. Ми довели, що інтуїція не підвела мого батька. Сказати правду, ми перебуваємо на самому початку. Лише одна дитина опанувала цю техніку. Але завдяки цьому успіху ми зможемо розвинути метод.
Волокін ніби провалився в сон. Йому примарилася ця дитина-бог, спроможна вбивати людей своїм криком. Йому примарилися хлопчики в масках, які напали на нього на тій площі.
— То це в такий спосіб ви хочете мене порішити?
Гартман наблизився до нього й повільно зчепив руки.
— Ні. Ми не хочемо перетворювати це на справу особистої помсти, Седрику. Ми навіть не дивимося на тебе як на зрадника. Але ти поліціянт. А поліціянти заслуговують на привілейоване ставлення.
У горлі Волокіна було зовсім сухо.
Тоді як шия зовні, навпаки, уся вкрилася потом.
— Привілейоване ставлення?
Гартман кивнув головою. Охоронці схопили хлопця. Його ноги відірвалися від підлоги. Здавалося, ніби він падає кудись на дно самого себе. Один із чоловіків мав у руці мініатюрний шприц. Другий тримав його за руки.