— Я віддам тебе нашим лікарям. Ти переконаєшся в тому, що їхня майстерність досягла високої досконалості.
Волокін закричав. Але крик залишився на дні його горла. Якщо йому трохи пощастить, то його голос буде заблокований до самого кінця.
Він зуміє померти мовчки.
77
Арро, шоста година ранку.
Каздан знайшов поглядом найбільший будинок у селі.
Він зупинив машину. Вискочив назовні. Постукав у двері.
Ще не розвиднялося. Ніч здіймалася над камінням, як гробниця над скелетом. У світлі фар Каздан міг розгледіти моторошні краєвиди. Кам’янисті рівнини. Скелі, порослі низенькою травичкою. Первісна пустеля ще доісторичного періоду, коли людей на Землі не було. Жодних ознак цивілізації. Краєвид, де немає полів, а є тільки степ. Кам’яні пілони і стели. Мереживо засипаних пилюкою стежок. Краєвид, що залишає в роті присмак кременю.
Каздан усміхнувся. Він почувався бадьорим і настороженим. Наближалася вирішальна мить. Мить сутички. Мить помсти.
Він знову постукав.
Ніякої відповіді.
Половина хат лежала в руїнах. Інші, відбудовані, здавалося, теж стояли однією ногою в могилі. Але Каздан мав таке відчуття, ніби він мандрує крізь час. Після доісторичних часів він потрапив, як мовиться, в середні віки.
Він постукав сильніше.
Нарешті всередині почулося якесь шарудіння.
Йому відчинив молодик. Із пістолетом у руці. Клан Арро перебував у стані війни. Це було щось подібне до війни між кланами, як у первісні часи, коли люди вбивали одне одного за ковток води або жменю жарин.
— Мені треба бачити Роша.
Його співрозмовник, хлопець атлетичної статури, з гладеньким білявим чубом, був у вовняному светрі й вовняних штанях бірюзового кольору. Схожий на альпініста у базовому таборі, що готується підкорити К2.[100] Замість відповіді він подивився на годинник.
— Він десь за селом у цей час, — сказав молодик. — На варті.
— У вас дозори?
Атлет усміхнувся. Зморшки навколо його повік засвідчили, що йому більше років, аніж здається на перший погляд.
— Вони вважають, що все під їхнім контролем, — промурмотів він. — Але це вони під нашим контролем.
— Ви можете сконтактуватися з Роша?
Чоловік ступив на поріг, не запрошуючи Каздана увійти. Навпаки. Він не відривав від нього погляду, ніби оцінював його розміри. Поліціянт із Парижа, пика несвіжа, тремтить, і все це о шостій ранку.
— А чому він потрібен вам так терміново?
Каздан пояснив ситуацію. Волокін. Роки дитинства в «Колонії». Майже впевненість, що він не доживе до ранку. Треба негайно його рятувати, діючи поза межами будь-якого закону.
— Заходьте. І заспокойтеся. Я покличу Роша.
Коли вас запрошують до селянської хати, ви завжди сподіваєтеся знайти там тепло й затишок, підлогу, покриту повстю, приємну атмосферу, що кардинально відрізняється від тієї, що панує надворі. Але нерідко ви знаходите там якраз протилежне. Холодну плиточну підлогу. Бетонні стіни. Кілька не дуже зручних меблів. Ніякого опалення. Ви перебуваєте в хаті, але враження таке, ніби ви досі надворі. Досі на холоді.
— Кави?
Молодик жив у великій квадратній кімнаті, зануреній у темряву, де панував великий стіл, накритий цератою, від одного погляду на яку холонула спина.
— Кави, — відповів Каздан. — Але викличте Роша.
Хазяїн дому зайнявся справами, нічого не відповівши. Кухня була в одному з кутків кімнати. У протилежному темному кутку Каздан побачив незастелене ліжко. Усе життя проходило в цьому тісному просторі.
Забулькотіла кавоварка. У тон їй затріщала рація на високих частотах. Хлопець викликав командира.
Налив кави у два горнятка.
— Роша зараз буде.
— Він згоден допомогти?
— Ви все поясните йому сам. Цукру?
Каздан заперечливо похитав головою. Відпив ковток. Гаряча кава заспокоїла його. Треба було залишатися спокійним. Переконати це невелике військо. Без нього він нічого не зможе вдіяти. Не зможе врятувати свого молодого друга.
Він помовчав кілька секунд, потім запитав:
— Відколи ви живете в Арро?
Чоловік узув чоботи.
— Відколи себе пам’ятаю.
— Ви народилися в цій громаді?
— Я син П’єра Роша.
Тільки в цю мить Каздан помітив дивовижну ясність погляду, зверненого на нього. І згадав про незвичайний блиск в очах Роша. Синові дістався від нього у спадок цей кришталевий погляд.
100
Гора заввишки 8611 метрів у масиві Каракорум на кордоні Пакистану й Китаю. Друга за висотою, вважається неприступнішою за Еверест.