— Де Волокін?
— Із ним працюють.
— Що ви хочете йому зробити?
— Не турбуйся. Твій візит примусив мене переглянути плани. Я вирішив використати вас для корисної операції. Полювання на людину. Щоб потренувати моїх дітей. Це один із необхідних етапів виховання у стилі Агоге.
— І якими будуть правила?
— Десять хвилин випередження для тебе й для хлопця.
— І що ми можемо виграти?
— Кілька додаткових годин життя. Я не можу запропонувати вам більше нічого.
Каздан набрав повні груди холодного повітря. Померти як загнана дичина в цьому степу — не така вже й ганебна смерть. Це ліпше, аніж здохнути від раку в одній із паризьких лікарень. Або уві сні від розриву аневризми.
— І де він тепер, Волокін?
— У степу. Якщо вам трохи пощастить, ви зможете зустрітися й об’єднати зусилля.
Каздан усміхнувся.
Авжеж. Не такий уже й поганий кінець.
Померти поруч із Волокіним, зазнавши поразки в битві й повторивши долю спартанців під Фермопілами.
80
Волокін не розумів, як він опинився на волі.
Чому його не посікли на ковбасну начинку.
Чому він біг тепер у степу, одягнений в уніформу «Колонії» — блуза та штани з чорної матерії, черевики німецького виробництва.
Він побіг після того, як його викинули з джипа, як викидають принаду перед полюванням.
Він біг, не ставлячи собі запитань.
Він біг, розглядаючи краєвид і оцінюючи шанси на порятунок.
Тут не було оброблених полів. Лише нескінченна рівнина. Місячний ландшафт, покритий кратерами та болотами. Кольори то сірий, то зелений, зелений і сірий, де то там, то там височіла велична ялина, але без голок, які обсипалися, не витримуючи шалених наскоків вітру. Далеко, дуже далеко обрій був такий чистий, такий твердий, що виникала думка про тертя двох кременів, неба й землі, від якого щомиті міг спалахнути вогонь.
А він усе біг і біг. Вітер свистів йому у вухах. Стерв’ятники ширяли в небі над головою. Він чув, як підмерзла трава похрускує під ногами. І мав таке відчуття, ніби біжить по тонкій кризі озера, що хрумтить, наче оболонка карамелі з начинкою. Кризі, яка може щомиті під ним провалитися, і тоді чорні води зімкнуться над його головою. Але поки що крига витримувала. І він витримував. Попри поранену ногу. Попри анестезію, наслідки якої були ще відчутні. Попри втому і спазми.
Він досі біг не зупиняючись. Перебігав від одного уламка скелі до другого. Збігав униз у видолинки й вибирався нагору з них. Спотикався, провалюючись у виямки. Намагався не збитися з ритму. Зберегти відчуття. Зберегти ритм дихання. Зберегти ритм бігу. Навіть біль у стегні був тепер ритмічний. Він відчував його як дружню присутність. Як щось інтимне й близьке.
У нього вже зроджувалася надія, коли підсвідомість відчула чиюсь присутність і примусила круто звернути вбік. Він звихнув щиколотку. Заховався за каменем і озирнувся назад.
Вони були там.
За п’ятсот метрів ліворуч від нього. Вони йшли, вишикувані в лінію, метрів сто завширшки. Білі комірці, чорні курточки, чорні кашкетики. Волокін бачив їхні обличчя — бліді, непроникні, велично гарні. Найстарші з них, певно, не мали й дванадцяти років. У кожного в руках була палиця, якою вони збивали траву перед собою. Палиця з акації-сеяль. З дерева Священного Тернового Вінця. Єдиний спосіб, у який їм дозволялося «доторкатися до світу».
Побачивши, як вони постукують палицями по землі і збивають траву, легко було уявити собі армію на марші. Армію без душі, яка переслідує, шукає, винюхує ворога. Вони були схожі також на малих чарівників, що шукають підземну воду за допомогою палички. Це діти. Вони мають чистоту найдосконаліших діамантів. Без жодної тіні, без жодної плямки, без жодної тріщинки. Але їхня чистота — це чистота зла.
Серце калатало, тіло вкрилося потом. Волокін глянув уперед. Доки сягав зір, попереду простягався степ. Якщо він бігтиме прямо, то в нього є надія дістатися до якогось села. Або до бітумної дороги. Але він не мав жодних орієнтирів. Коли везли сюди, йому зав’язали очі. До того ж після анестезії, рештки якої досі розтікалися по його жилах, і паніки, що опанувала його на операційному столі, розгубленості та подиву, які він пережив, коли його везли сюди на джипі, він зовсім утратив присутність духу. Повернений до стану тварини, він був спроможний тільки бігти. Бігти й бігти. Як олень під час полювання гоном.