— Тобі потрібна допомога, — провадив Каздан. — Убивство скоєне в середовищі вірмен. І має стосунок до ще однієї спільноти — чилійців. Такий старий іммігрант, як я, міг би неабияк допомогти. А в разі успіху всі лаври дістануться тобі.
— Я навів довідки про вас, — признався Верну. — Ви були великим детективом.
— Дуже давно. На жаль. Ви закінчили опитувати сусідів?
— Авжеж, ми опитали весь квартал. Ніхто нічого не бачив. Вулиця Ґужон — це пустеля.
— А як розтин?
Верну розповів Казданові те, що він уже знав. Але в такий спосіб він перевірив його відвертість. Цей детектив не псих. Просто він молодий і амбітний.
— Яка твоя гіпотеза? — запитав Каздан.
— Думаю, треба шукати політичний слід. Я намагаюся з’ясувати, ким був Ґетц у Чилі.
— Ти телефонував до посольства?
— Так. Але єдиний аташе, що міг би дати мені інформацію, чоловік на прізвище Веласко, кудись поїхав на два дні. А посадової особи, що відповідала б за зв’язок із Чилі, в Парижі немає. Хочу зв’язатися з тим, хто відповідає за Арґентину, бо ніколи не знаєш, де тобі пощастить. Я телефонував також до ВМЗ, у Відділ міжнародних зв’язків, та в Інтерпол. Хотів з’ясувати, чи не були видані міжнародні ордери на арешти.
— На арешт Ґетца?
— Чому Ґетца? Ні. Я думаю про катів, про мерзотників колишнього режиму, які могли ненавидіти чилійця. Надіслав також відбитки пальців Ґетца для перевірки їх за міжнародною картотекою. На той випадок, якщо… Якщо Ґетц насправді був кимось іншим. Результати матиму завтра.
— Чудова робота. А що ще?
— Звернувся в СЗНД 03 із запитом, чи десь не зафіксовано аналогічних убивств. У Франції або в Європі. Маю на увазі вбивство через проколювання вух.
«Система зв’язків насильницьких дій, ототожнюваних зі злочинами» була новою інформаційною системою, що інвентаризувала вбивства, скоєні на французькій землі. Зовсім недавня американська вигадка, розмови про яку Казданові доводилося чути, хоч він і мав про неї дуже туманне уявлення. Принаймні він переконався в тому, що Верну розгорнув досить-таки бурхливу діяльність.
— А чого досягли ви?
Каздан крутонув ключ запалювання і зрушив машину з місця.
— Я? Я щойно прокинувся, — збрехав він.
— І що ви збираєтеся робити?
— Попервах побігаю підтюпцем. Потім пориюся в архівах наших парафіян. Ніколи не знаєш, можливо, й серед нас, вірмен, знайдеться якийсь рецидивіст…
— Не робіть дурниць, Каздане. Якщо ви знову опинитеся на моєму шляху, я…
— Я все зрозумів. Але будь хорошим хлопцем: тримай мене в курсі.
І він вимкнув мобільник. Розмова закінчилася нічим. Довіри між ними не виникло, й у цій грі, хто кого ошукає, було важко здогадатися, що кожен із них приберіг для себе. Проте Каздан відчував, що співпраця між ними потроху налагоджується.
Їдучи вниз по вулиці Фосе-Сен-Бернар, повз корпус Інституту математики Жюсьє, Каздан знову подумав про розхристаного детектива, який грав на органі в церкві Святого Іоанна Хрестителя. Він бачив лише одне можливе пояснення його появи: головний штаб. Про кожну важливу подію надсилається рапорт на площу Бово. Те, що ми називаємо «телекс». Верну мав надіслати туди свій рапорт учора ввечері. У якийсь спосіб ця інформація потрапила до Волокіна. Хто йому її повідомив? Таку роботу виконувало кілька жінок, які чергували там протягом усіх двадцяти чотирьох годин.
Каздан спробував висунути гіпотезу: одна з дівчат, що там працювали, була закохана в екзотичного детектива. Навіть Саркіс звернув увагу на красу того молодика. Але як Волокін довідався про сліди від кедів? Каздан зателефонував Пуйфера. Працівник технічної служби відповів негайно:
— Іди к бісу, Каздане, це вже схоже на переслідування, я…
— Тобі телефонував сьогодні вранці детектив із Бригади захисту малолітніх у справі Ґетца?
— Атож, відразу після твого дзвінка. Ще не було й дев’ятої.
У Каздана затремтіли руки. Йому ніби передалася енергійність, наелектризованість молодого детектива.
— Ти сказав йому про сліди від кедів?
— Я вже не пам’ятаю. Сказав, здається. Але ж він був у курсі, хіба ні? Він сам заговорив зі мною про хлопчиків…
Звичайне непорозуміння. Волокін просто звернувся до Служби кримінального обліку, щоб навести довідки про вбивство. Він згадав про хористів. А Пуйфера зробив із цього висновок, що тому вже все відомо про сліди від кедів. І повідомив йому про своє сенсаційне відкриття.
— А ти не запитав себе, звідки він міг про це знати? — сердито кинув Каздан. — Тоді як ти ще не надіслав свій рапорт Верну?