Щодо подвигів Каздана, то ті історії, які Волокін чув, були явно перебільшеними — і він не вірив у них. Але, схоже, Каздан і справді був поліціянтом найвищого гарту — наполегливим, енергійним, який дуже добре розумівся на злочинах і знав людей. Практичний і сильний, він став майором майже всупереч бажанню, завдяки численним подякам, якими його відзначали в наказах Управління, а також результатам діяльності.
Кілька разів Каздан виявив неабияку мужність під кулями. Працюючи в Бригаді кримінальних розслідувань, він мав також дуже високий коефіцієнт розкритих злочинів — хоч і не вищий, аніж його власні, Волокіна, результати. Багато також говорилося про його добрий нюх, наполегливість, героїзм, почуття товариськості. Усі ті безглузді цінності, на які йому, Волокіну, було начхати. Цінності детектива старої школи, зовні схожого на фашиста, але доброго хлопця у глибині душі. У ті часи, коли Волокін чув ці легенди, він тяжко працював у підрозділі боротьби з наркотиками, між шприцом і наручниками, міркуючи над тим, де роздобути свою дозу і як розчистити канали самопостачання. Ліонель Каздан просувався по шляху кар’єри під музику «Марсельєзи». Він трудився під слова Нейла Янґа: I’ve seen the needle and the damage done / A little part of it in every one / But every junkie’s like a setting sun…[18]
Волокін хотів знати подробиці. Дати. Факти. Пополудні він переглянув поліційні архіви, де зберігається досьє кожного, хто служив у поліції. Там були позначені всі дати, чорним по білому. І факти не розходилися з легендою.
1944. Народився в Ліллі з іранським паспортом. 1959. Пансіонат в Аррасі. Здобув французьке громадянство завдяки наполегливості батьків, чинбарів у третьому окрузі Парижа. 1962. На військовій службі. Посланий у Камерун, де розгорталася — Волокін про це ніколи не чув — «операція з наведення порядку», як в Алжирі. 1964. Повернення до Франції. Чорна діра до 1966 року. Далі Каздан проходить адміністративний конкурс на охоронця порядку. Одержує матрикулярний номер RY 456321. Його включають до другої ТБ (Територіальної бригади) у вісімнадцятому окрузі.
Чоловікові, який звик до війни, мабуть, було дуже нудно нести патрульну службу на вулицях. Але саме тоді війна приходить до нього й на вулицях. Травень 1968 року. Під час тих подій Каздан скидає із себе форму й розчиняється в масі, щоб узяти участь у великій битві.
На цьому місці історії Волокін, що сидів за невеликим столиком у глибині бібліотеки поліційних архівів, скористався телефоном, щоб оживити факти, викладені в досьє. Він знав багатьох старих працівників, щоб доповнити ці голі факти детальними розповідями.
Саме на барикадах вірменин зустрічається з Робером Брусаром тоді, коли всі сили поліції було кинуто проти лівацьких покидьків. Брусар уміє розпізнати поліціянта, коли бачить його. Він одразу помічає вірменського велетня, в очах якого немає страху.
Через три роки, коли Брусар приходить у Бригаду розшуку та швидкого реагування, він згадує про колишнього солдата. 1972 року «Могутній кулак», якого прозвали також Дудук — за назвою вірменського музичного інструмента, приєднується до бригади, що веде боротьбу з бандитизмом. То були роки Жискара.[19] Роки великого бандитизму. Месрін.[20] Брати Земур.[21] Франсуа Бес.[22] Безперервні напади на збройні формування, захоплення заручників… Дудук бере участь у всіх сутичках із манюрґеном[23] у руці.
Щороку в досьє поліціянта його безпосередній начальник вписує оцінку (від одного до семи), що відіграє головну роль у його просуванні по службі. Кожного Різдва Каздан одержував «сімку». Волокін відчував, як у ньому народжується почуття захоплення й глибокої пошани до старого вірменина, але також і глухе роздратування проти цього доброго солдата Республіки. Адже вершиною оцінок Волокіна завжди було «чотири» з огляду на його крамольну репутацію, тоді як він вважав себе вдесятеро геніальнішим, аніж оцей Дудук.
Волокін також знайшов у Каздановому досьє фотокопію одного уривка з «Мемуарів» Брусара. Комісар писав: «Ліонель Каздан був одним із найстійкіших бійців у бригаді. Чоловік кулаків та ідей. Свої кулаки він приберігав для бандитів. Свої ідеї він зберігав для себе. Я завжди підозрював, що вірменин був інтелектуалом, до того ж справжнім, але ніколи нікого не довбав своїми балачками. Мовчазний, акуратний, самотній, він цінував товариство, і на нього завжди й у всьому можна було покластися».
18
"Я бачив голку та її згубну дію почасти в кожній людині, а кожен наркоман — це сонце, яке скочується за обрій" (
21
Троє братів-євреїв (Едгар, Вільям і Жильбер), які переселились у Францію з Алжиру й чия кримінальна діяльність була в центрі уваги французької преси в 70-х роках.
22
Відомий французький бандит, помічник Месріна (нар. 1944 р., вийшов із в’язниці 27 лютого 2006 р.).